Джерела інформації, медіаграмотність і російська пропаганда: результати всеукраїнського опитування громадської думки
ЗАВАНТАЖИТИ ПОВНИЙ ТЕКСТ АНАЛІТИЧНОГО ЗВІТУ (.pdf, 997 kb)
ЗАВАНТАЖИТИ ТАБЛИЦІ ОДНОМІРНИХ РОЗПОДІЛІВ ДОСЛІДЖЕННЯ (.pdf, 930 kb)
DOWNLOAD TABLES (.pdf, 870 kb)
Методологія опитування
Всеукраїнське соціологічне опитування проводилося Київським міжнародним інститутом соціології у лютому 2019 року на замовлення ГО «Детектор Медіа». У процесі дослідження шляхом опитування вивчалися думки і погляди дорослих жителів України (у віці 18 років і старше) стосовно користування засобами масової інформації, медіаграмотності населення і російської пропаганди. Основні етапи дослідження включали розробку анкети та супровідного інструментарію, розробку вибірки, проведення інтерв’ю з респондентами, контроль якості виконаної роботи, введення та перевірку даних на логічні помилки, підготовку остаточного масиву даних, таблиць одно- і двовимірних розподілів та аналітичного звіту. Аналогічне дослідження з подібним опитувальником проводилося на замовлення ГО «Детектор медіа» у лютому 2018 року. Де це доречно, наводиться динаміка настрої населення.
Для проведення опитування була розроблена стратифікована, чотириступенева вибірка, випадкова на кожному ступені. Вибірка репрезентативна для дорослого населення, яке постійно проживає на території України, не проходить військову службу і не перебуває у в’язницях або медичних закладах (лікарнях, медичних інтернатах). До вибірки не включалися території, які тимчасово не контролюються владою України, – АР Крим, окремі райони Донецької і Луганської областей.
Спочатку населення України було стратифіковане за регіонами (24 області та м. Київ), далі населення кожного регіону додатково стратифікувалося на міське (міста і селища міського типу) і сільське населення (за винятком м. Києва, де населення суцільно міське). Тобто, у цілому населення України було поділене на 49 страт. Для кожної страти пропорційно до чисельності дорослого населення визначалося, скільки інтерв’ю в ній має бути проведено, а також скільки населених пунктів, де буде проводитися опитування, має припадати на неї. У випадку Донецької і Луганської областей для стратифікації використовувалася чисельність населення лише тих територій, які зараз контролюються владою України.
Після стратифікації проводився відбір конкретних точок, де мали працювати інтерв’юери. На першому етапі в межах кожної страти відбиралися населені пункти. Міські населені пункти відбиралися з імовірністю, пропорційною до чисельності дорослого населення в населеному пункті. В межах страт сільського населення спочатку відбиралися райони (з імовірністю, пропорційною до чисельності дорослого сільського населення в районі), а в межах уже відібраного району випадковим чином відбиралися села. На другому етапі в межах кожного населеного пункту відбиралися виборчі дільниці. На третьому етапі для кожної виборчої дільниці відбиралася початкова адреса – вулиця, номер будинку та, у випадку багатоповерхових будинків, номер квартири, з якої інтерв’юери розпочинали опитування. На четвертому етапі відбувався відбір і опитування респондентів методом модифікованої маршрутної вибірки.
Опитування проводилося методом особистих інтерв’ю з використанням планшетів в домогосподарствах проживання респондентів.
Унаслідок реалізації випадкової на всіх етапах вибірки у фінальному масиві даних дещо перепредставлені жінки і особи старшого віку. Для відновлення правильних пропорцій були побудовані спеціальні статистичні «ваги».
Нижче дані наводяться для України в цілому і окремо для 4-х макрорегіонів України. Склад макрорегіонів: Західний макрорегіон – Волинська, Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Закарпатська, Хмельницька, Чернівецька області; Центральний макрорегіон – Вінницька, Житомирська, Сумська, Чернігівська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська, Київська області, м. Київ, Південний макрорегіон – Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська області, Східний макрорегіон – Донецька, Луганська і Харківська області.
Польовий етап дослідження тривав з 9 по 20 лютого 2019 року. Загалом в рамках дослідження було проведено 2042 інтерв’ю з респондентами, які проживають у 110 населених пунктах України.
Статистична похибка для вибірки 2042 респондентів (з імовірністю 0,95 і за дизайн-ефекту 1.5) не перевищує:
- 3.3% для показників, близьких до 50%,
- 2.8% для показників, близьких до 25 або 75%,
- 2.0% для показників, близьких до 12 або 88%,
- 1.4% для показників, близьких до 5 або 95%,
- 0.7% для показників, близьких до 1 або 99%.
Основні результати опитування
Структура користування і довіра до джерел інформації
Центральні українські телеканали залишаються топ-джерелом для абсолютної більшості населення, але за рік стало на 12% менше респондентів, які найчастіше отримують інформацію про стан справ в Україні і світі з загальнонаціональних телеканалів (зниження з 86% до 74%). Також з 18% до 11% знизилася частка тих, хто говорить про родичів, друзів тощо. Є тенденція до зниження користування друкованими ЗМІ. Разом з цим, у випадку інтернет-ресурсів змін практично не було: якщо у лютому 2018 року 27% говорили про українські Інтернет-сайти, то зараз – 27.5%; у випадку соціальних мереж як минулого року, так і зараз 23.5% отримують інформацію з цього джерела.
Якщо говорити про довіру до джерел інформації, то відносно найбільше респондентів довіряють також центральним українським телеканалам – 40%. Українським Інтернет-ЗМІ довіряють 14%, соціальним мережам – 12%, а решту джерел назвали не більше 6% респондентів. Подібна структура простежується у випадку довіри до інформації щодо протистояння на Донбасі. Утім, якщо в лютому 2018 року 57% довіряли центральному телебаченню щодо війни на Сході України, то зараз – лише 39%. Також є тенденція до зниження частки тих, хто довіряє інформації з українських Інтернет-сайтів і соціальних мереж.
4% респондентів зазначили, що вони отримують інформацію про ситуацію в Україні і світі з російських телеканалів (у лютому 2018 року – 5%). Хоча, з одного боку, це значно менше, ніж українські джерела, але, з іншого боку, в абсолютному вимірі – це близько 1.3 млн. громадян України. Основним технічний спосіб доступу до російських телеканалів для 40% користувачів – супутник (водночас, у грудні 2016 року про цей спосіб вказали 79%, у лютому 2018 року – 69%). Ще 20% дивляться трансляції в Інтернеті (проти 8% у грудні 2016 року і 13% у лютому 2018 року), 17% – за допомогою аналогової антени (проти 6% і 12%), а 13% – за допомогою кабельного телебачення (проти 6% і 8%).
Українське телебачення. Політичні ток-шоу
Топ-телеканалами України лишаються «1+1» (50% зараховують його до топ-5 телеканалів, які вони дивляться найчастіше), «Україна» (43%), «Інтер» (34%), ICTV (32.5%), СТБ (31%). 112 канал назвали 16% респондентів, Новий канал – 15%, а інші – не більше 6% (в т.ч. NewsOneназвали 6%). Разом з цим, порівняно з лютим 2018 року знизилася популярність усіх топ-каналів, крім «України»: з 61% до 50% знизилася кількість тих, хто каже, що дивиться«1+1», з 48% до 34% – «Інтера», з 39% до 32.5% – ICTV, з 36% до 31% – СТБ.
Частка людей, які довіряють каналу, нижча, ніж частка тих, хто взагалі дивиться телеканал. Ті ж топ-5 каналів мають найбільшу кількість тих, хто їм довіряє. Відносно найвищі показники має «1+1», якому довіряють 24% жителів України. Утім, рік тому йому довіряли 35%. В меншій мірі, але також є тенденції до зниження показників у «Інтера» та ICTV.
39% українців дивляться які-небудь політичні ток-шоу: найбільш популярними є «Свобода слова» (20%) і «Право на владу» (15%). По 5-6% говорили про «Пульс», «Український формат», «Народ проти», 3.5% – про «Ехо України».
Українські інтернет-сайти і соціальні мережі
Топ-Інтернет-ЗМІ за охопленням / популярністю значно поступаються топ-телеканалам: відносно найбільш популярними є «Обозреватель» (8% зараховують цей сайт до топ-5, які найчастіше читають), «Кореспондент» (7.5%), «Сегодня» (7%), УНІАН (6%). Інші сайти називали не більше 4% респондентів.
42% тих, хто читають Інтернет-сайти, стверджують, що вони користуються інструментами, які відключають рекламу в Інтернеті.
Серед тих українців, для яких соціальні мережі є топ-джерелом інформації, 74% користуються Facebook, ще 33.5% користуються Instagram. Разом з цим, 15% говорять про «ВКонтакте», 10% – про «Одноклассники». Загалом, кожен п’ятий українець, який активно «черпає» інформацію з соціальних мереж, робить це з російських соціальних мереж.
Для більшості активних користувачів соціальних мереж (56%) основною причиною користування ними для отримання інформації про актуальні події є зручність, оскільки багато інформації з різних джерел зібрано в одному місці. Ще 31% аргументують свою позицію тим, що інформація з’являється швидше, ніж у ЗМІ.
Більшість користувачів соціальних мереж (63%) відзначають, щовпродовж останнього місяця вони бачили політичну рекламу.
3 з 4 активних користувачів соціальних мереж (77%) погоджуються, що в них багато дезінформації і фейків. Водночас, 51% вважають, що в першу чергу заходи з боротьби з ними мають вживати власники і керівники мереж, 39% – держава, 28% – самі користувачі мереж.
Критерії вибору ЗМІ як джерела інформації
Топ-2 критеріями, яким ЗМІ користуватися, є якість контенту (про це говорять 30% українців) і близькість поглядів (28%).
Найменше респондентів готові продовжити користуватися ЗМІ, якщо вони будуть виступати за легалізацію легких наркотиків, проституції (6% продовжать проти 76%, які перестануть), на підтримку ЛГБТ-спільноти (6% проти 55%), просуватимуть антидемократичні меседжі (3.5% проти 73%) чи ксенофобські заяви (3% проти 70%). У випадку підтримки ЗМІ мігрантів 25% продовжать користуватися, а 34% – перестануть, підтримки цензури – 22% проти 48%, підтримки обмеження доступу до російських ЗМІ і сайтів – 19% проти 50.5%.
Медіаграмотність
Трохи більше половини українців (52%) вважають, що вони принаймні в більшості випадків особисто здатні відрізнити якісну інформацію від дезінформації та фейків (у лютому 2018 року таких було 53%). Чверть українців (26.5%), навпаки, вважають, що вони або взагалі не можуть відрізнити, або можуть лише в меншості випадків (у лютому 2018 року їх було 31%).
У випадку критеріїв ідентифікації фейків частіше від інших називалися довіра до ЗМІ, де з’явилася інформація (для 27% жителів Україні це один з основних критеріїв) і наявність автора (25.5%). Загалом, близько 58% респондентів назвали принаймні один критерій, який вони використовують для ідентифікації фейковості інформації.
Також загалом 60% населення вдаються принаймні до однієї дії, щоб відрізнити інформацію від дезінформації. Відносно найбільш популярна практика: читати ЗМІ, які належать різним власникам (37% українців вдаються до такої практики). Далі за поширеністю йдуть такі практики, як відвідування сайтів і сторінок соціальних мереж державних установ (16%), пошук знайомих у відповідній сфері (15%), читання ЗМІ інших країн (11%).
Простежується низький інтерес до телерадіопрограм, відеоблогів, які ставлять за мету боротися з фейками, інформаційними маніпуляціями та кремлівською дезінформацією. Загалом, 10% респондентів пригадали, що впродовж останнього місяцядивилися які-небудь передачі, що ставили за мету боротьбу з дезінформацією. Водночас, лише 15% українців хотіли б дивитися/слухати такі теле-, радіопрограми чи відеоблоги.
Інтерпертації актуальних подій
За останній рік з 52% до 48.5% зменшилася частка тих, хто вважає, що війну першими почали сепаратисти і Росія. Частка тих, хто вважає, що війну почала Україна, становить 17% (проти 15% у лютому 2018 року). При цьому, кожен третій українець (35%) «не може визначитися зі своєю думкою» щодо питання, хто першим почав війну.
Також за останній рік з 43% до 38% стало менше тих, хто вважає, що в Криму і «ДНР» / «ЛНР» переслідуються українськомовні громадяни і патріоти. Натомість, з 10% до 15.5% стало більше українців, які вважають, що в Україні переслідуються етнічні росіяни і російськомовні громадяни.
У випадку конфлікту в Керченській протоці 44% українців вважають, що російські прикордонники атакували українських моряків. Натомість, 19% вважають, що українські моряки провокували їх. Ще 37% українців «не визначилися зі своєю думкою» з цього питання. Водночас, у питанні воєнного стану 51% вважають, що оголошення воєнного стану не мало під собою реального підґрунтя у вигляді агресії з боку Росії і було вигідно українським політикам у підготовці до виборів. Вважають обґрунтованим його запровадження – 24%.
Також немає консенсусу щодо отримання Томосу: 39% жителів України вважають, що отримання Томосу було необхідним і важливим кроком на шляху утвердження незалежності української держави. Натомість 33% дотримуються думки, що отримання Томосу було помилкою і розсварило українців, які належать до різних конфесій.
Якщо на Заході і в Центрі є тенденція до більш проукраїнських інтерпретацій актуальних подій, то на Півдні і Сході, по-перше, частка тих, хто «не визначився зі своєю думкою» вища. По-друге, проукраїнські / проросійські інтерпретації в кращому випадку в рівній мірі поширені, а в ряді випадків переважають саме проросійські інтерпретації. Наприклад, в базовому питанні відповідальності за початок війни на Заході і в Центрі 62-65% покладають відповідальність на Росію, 10-12.5% – на Україну і чверть – не визначилися. На Півдні до 47% зростає частка тих, хто «не визначився». Водночас Росію відповідальною називають 30%, Україну – 23%. На Сході до 55% зростає частка тих, хто «не визначився» з думкою. І в цьому регіоні вже вдвічі більше тих, хто відповідальність покладає на Україну – 31% проти 14.5%, які покладають відповідальність на Росію.
Простежується тенденція, що глядачі NewsOne у значно меншій мірі поділяють проукраїнські інтерпретації подій. Також є тенденція до менш виражених проукраїнських інтерпретацій серед глядачів каналу «Інтер» (хоча це менш помітно, ніж у випадку NewsOne). Найбільш проукраїнські інтерпретації поділяють глядачі 5 каналу. Також ті, хто дивляться «Пульс» і «Український формат», в меншій мірі поділяють проукраїнські інтерпретації актуальних подій.
Політика регулювання інформаційної сфери
Населення України скоріше негативно ставиться до регулювання інформаційної сфери шляхом заборон, і причому порівняно з минулим роком є тенденції до посилення негативного ставлення. Так, 49.5% вважають помилкою заборону російських телеканалів (у лютому 2018 року – 44%), правильним кроком це вважають 32% (проти 37% минулого року). Не підтримують заборону окремих російських фільмів і артистів – 55.5% (проти 53% минулого року), підтримують – 27% (проти 29%). У випадку російських соціальних мереж 49% вважають такі дії помилковими (проти 46% у минулому році), вважають правильними – 29% (у лютому 2018 року – 30%).
Разом з цим з 33% до 38.5% зросла частка тих, хто вважає, що в Україні забагато прокремлівських пропагандистських ЗМІ. На противагу цьому 30% (стільки ж було у лютому 2018 року) бачать в Україні наступ на свободу слова.
На Заході і в Центрі скоріше переважає думка, що в Україні забагато прокремлівських пропагандистських ЗМІ (51-54% дотримуються думки), і лише 20% бачать наступ на свободу слова. Натомість на Півдні і Сході ситуація протилежна – більше людей бачать наступ на свободу слова (43-53%), ніж надмірний вплив прокремлівських пропагандистських ЗМІ (8-21%).
Водночас у випадку політики заборон навіть на Заході і в Центрі думки істотно розділилися. На Заході 41-47% підтримують окремі види заборон, але частка тих, хто не підтримує, також істотна – 30-39%. У Центрі підтримують окремі заборони 35-42%, не підтримують – 40-47%. На Півдні і Сході абсолютна більшість вважають заборони російських телеканалів, окремих фільмів / артистів та соціальних мереж – помилковими.
Глядачі каналу NewsOne і (меншою мірою) «Інтера» та 112 каналу виділяються більшим відчуттям наступу на свободу слова і в більшій мірі не підтримують заборони. Те саме стосується глядачів ток-шоу «Пульс» і «Український формат».
Серіали та кінофільми українського виробництва
Дві третини українців дивляться телесеріали, з них 49% найчастіше дивляться їх на українському ТБ (у лютому 2018 року 52.5% говорили про українське ТБ). Ще 11% дивляться через Інтернет західні серіали (проти 10% минулого року). Разом з цим, з 4% до 7% зросла частка тих, хто дивиться російські серіали через Інтернет, з 3% до 4.5% – які дивляться через російське телебачення.
Більшість жителів України (56%) погоджуються, що за останні 3 роки на українському телебаченні почали показувати більше серіалів українського виробництва.
Для близько половини респондентів важко оцінити сучасні українські серіали. Водночас, серед тих, хто все-таки може дати оцінку за різними критеріями, найкраще оцінюються такі характеристики, як цікавість історії (46% вважають, що сучасні українські серіали розповідають цікаві історії, проти 9%, які так не вважають), гра в першу чергу українських акторів (43% проти 9%), європейський рівень зйомки (38.5% проти 12%). Менш упевнено, але все одно більше людей не погоджуються з такими негативними характеристиками, як те, що в українських серіалах мало відомих цікавих акторів (29% не погоджуються з цим проти 21%, які погоджуються), що вони менш цікаві за європейські і американські серіали (28% проти 19%), що в них мало присутні російські актори – і це погано (26% проти 18%), що вони менш цікаві за російські серіали (32% проти 17%).
Третина респондентів (35%) пригадують, що вони протягом року подивилися принаймні один повнометражний художній фільм (або мультфільм) українського виробництва. Серед тих, хто дивився, переважна більшість (68%) робили це по телевізору.
ЗАВАНТАЖИТИ ПОВНИЙ ТЕКСТ АНАЛІТИЧНОГО ЗВІТУ (.pdf, 997 kb)
ЗАВАНТАЖИТИ ТАБЛИЦІ ОДНОМІРНИХ РОЗПОДІЛІВ ДОСЛІДЖЕННЯ (.pdf, 930 kb)
DOWNLOAD TABLES (.pdf, 870 kb)
