Галина Петренко: “Люди не дуже готові споживати багато фактів, перевіреної інформації, яка базується на правдивих відомостях”

Який час охопило дослідження та чи впродовж цього часу помітні були зміни в тенденціях російської дезінформації. Зрозуміло, що змінювалися наративи різні для різних країн і відповідно до часу чи подій, а чи були ще якісь варті уваги аспекти?

Ми аналізували дані, починаючи з січня 2021-го року й до серпня 2022-го і протягом часу змінювалися наші підходи до написання, бо ідея його з’явилася в 2021 році, задовго до вторгнення. Скоріше у відповідь на міграційну кризу, якщо ви пам’ятаєте, на кордонах із Литвою та Польщею. Тоді найбільшою проблемою були емігранти, яких примусово гнали, штучно, через Білорусь. Вони штурмували польські й литовські кордони — і це була найбільша проблема в нашому регіоні. Не було повномасштабної війни в Україні, і тоді ми, представники трьох країн, зібралися, щоби проаналізувати цю дезінформацію. Але поки ми фіналізували наші рішення, поки обговорювали, то змінилися обставини, події, контекст, яких стосувалася інформація — і ми певним чином перезапускали наш аналіз і фокус. Якщо говорити про те, що змінювалося протягом часу, то порядок денний. Росія готувала, як ми тепер розуміємо, громадську думку й усередині своєї країни, і за її межами країни до майбутнього вторгнення, намагаючись пояснити, чому вони це збираються зробити, що вони збираються зробити спеціальну воєнну операцію проти начебто нацистів в Україні, тобто тема нацизму дуже нагніталася. Звісно, коли вже сталося вторгнення, то дезінформація, наприклад, почала стосуватися біженців із України, бо вони як факт з’явилися лише з початком вторгнення. І дуже великий пласт оцих наративів про те, що приїдуть українські біженці, захоплять все у Польщі, у Литві, робочі місця, усе займуть і литовці, як нація, яка демографічно скорочується, взагалі зникнуть.

59 сторінок — чітка структура, конкретні приклади нарацій, розбиті на тематичні групи, ними легко користуватися, зрештою, є рекомендації. Дуже важливо, що історичні наративи згадані — предмет хворих спекуляцій путіна й російських спецслужб ледь не в усьому світі. Що ще нового порівняно з аналогічними дослідженнями?

Головна новизна полягала в тому, щоби проаналізувати не кожну з трьох країн окремо, а проаналізувати три країни разом. Тобто знайти спільне в інформаційній роботі росії в трьох країнах, і виявити, чи є ці суспільства, попри російські намагання їх знищити інформаційними інструментами, стійкими. А вони є стійкими. Про це свідчать численні дослідження в трьох країнах. Бо громадяни цих країн переважно не вірять у тези російської дезінформації. Також ми аналізували, завдяки чому ці суспільства є стійкими, тобто що, починаючи з 2014 року, робили уряди, громадянські суспільства, медіа в цих країнах для того, щоби протидіяти російській дезінформації. На основі цього ми розробили рекомендації для інших країн, які знаходяться поза Люблінським трикутником. Бо в питаннях боротьби з російською дезінформацією наші три країни є одними з піонерів і тих, які вже прокачали свої мускули. Крім цього, оскільки цей звіт писався громадськими організаціями за участі міністерств закордонних справ, то він був презентований на численних міжнародних майданчиках найвищого рівня: і в ЮНЕСКО, і в Раді Європи, і в Штаб-квартирі НАТО, і в Європарламенті, і от зараз в ООН. Тобто став дуже видимим. І справді, та мета — поділитися з іншими країнами нашими здобутками, знахідками, рекомендаціями в сфері боротьби з дезінформацією — завдяки цьому досягнута, бо вдалося прямо прокомунікувати його, показати в численних презентаціях.

Я помічаю величезну прірву між рекомендаціями в звіті й нашою реальністю. Наприклад, у звіті йдеться про необхідність активної діяльності «незалежних ЗМІ», а у нас “Єдині новини”, до яких давно є ряд претензій. Є рекомендації щодо ознайомлення з історією, а у нас історію викидають зі ЗНО. Та й українську літературу, яка також покликана формувати громадянську свідомість і формує навички роботи з вербальною інформацією, викинули ще раніше. Крім того, Телеграм фахівці називають одним із найнебезпечніших месенджерів, а у нас усі міністерства, включно з Міноборони, усі ОДА (ОВА) мають там свої сторінки. В Україні досі не заборонено Тік-Ток. Список можна продовжувати…

Суперечностей насправді дуже багато й не можна відповісти узагальнено. Про кожен із випадків можна було би дуже довго говорити. Якщо говорити про Телеграм, то споживання новин із телеграму під час війни дуже сильно зросло. Телеграм став мережею №1 і соцмережі стали джерелом новин №1, звідки люди беруть новини. Чому так відбулося? По-перше, тому, що люди шукають альтернативні джерела інформаціюї на додачу до до єдиного марафону новин. По-друге, тому що Телеграм зручний, коли є проблеми з електрикою і обмежений доступ до Інтернету. По-третє, політика органів влади в Україні була такою, щоби задля безпеки дуже сильно обмежувати журналістів, наприклад, у висвітленні бомбардувань цивільних об’єктів, щоби не допомагати ворогу коригувати вогонь. Але при цьому з’явилося дуже багато анонімних пабліків, які достовірну інформацію публікують дуже швидко. Скажімо, про те, що починається повітряна тривога та чи потрібно на неї реагувати. Тож закінчилася ця історія тим, що десь від позавчора Сили протиповітряної оборони можуть офіційно публікувати цю інформацію, тобто попереджати громадян офіційно й розбудовувати там свої майданчики. До чого я веду? Що потрібно зважати, чого тут більше: користі чи шкоди для людей — така присутність у Телеграмі. І чи треба його, наприклад, заборонити й заблокувати, чи, зважаючи на всі обставини, на те, що інші соцмережі мінімізують контент про війну, наприклад, і волонтери у фейсбуці не можуть збирати гроші на закупівлю зброї, тож, можливо, телеграм поки що по плюсах переважає. Тож на кожне Ваше запитання можна давати розлогу відповідь про плюси й мінуси.

У звіті вказано 4 сфери, де діє пропаганда: кібернетична, цифрова, комунікативно-інформаційна й когнітивна. Що це означає на практиці?

Пропаганда діє дуже складно, на різних рівнях. Є підхід щодо протидії пропаганді й фейках, який полягає в тому, що треба у відповідь розповсюджувати правдиву інформацію, тобто займатися фактчекінгом і доставляти громадянам правильну й перевірену  інформацію. Після кількох років такої роботи почали з’являтися ідеї про те, що не кожен фейк і не кожну дезінформацію взагалі потрібно розвінчувати, бо інколи вона не привертає так багато уваги. А коли ти її розвінчуєш — ти її повторюєш і просто додаєш їй ваги. Та й почали з’являтися ідеї, з якими важко не погодитися, — про те, що люди взагалі не дуже, на практиці, готові споживати багато фактів, перевіреної інформації, яка базується на правдивих відомостях. Люди сприймають заголовками, емоціями, розважальним контентом, тому що насправді дезінформацію, так само як і пропаганду, і стратегічні комунікації в воєнний час можна «зашивати» не лише в новини, але й у кіно, і в серіали, і в спортивні змагання.

Неодноразово підкреслюється, зокрема в польських ЗМІ, що ситуація з  імунітетом громадян до російської дезінформації в країнах Люблінського трикутника краща, ніж в інших країнах. Думаю, не варто абсолютизувати, але загалом експерти погоджуються з цією оцінкою. Тоді чи планує ваша робоча група працювати з урядами інших країн? Можливо, з громадськими організаціями, із освітянами?

Насправді в роботі нашої громадської організації це лише один із наших проєктів. І в інших проєктах ми працюємо й будемо працювати і в інших країнах поза межами Люблінського трикутника, говорячи там про дезінформацію та показуючи, що насправді вона взаємопов’язана на різних майданчиках і в різних країнах, і що джерело в неї одне — це росія. Ми й на окупованих територіях плануємо проводити таку роботу моніторингову для того, щоби зрозуміти, як краще українському уряду комунікувати з мешканцями тимчасово окупованих українських територій.