Галина Петренко: “Немає тем, про які журналіст не мав би права ставити запитання”

Про те, як відбирали журналістів для прес-марафону Президента, де шукати достовірну інформацію, чи довіряти соцмережам – розбиралися ведучий Роман Коляда та директорка ГО “Детектор медіа” Галина Петренко в програмі “Медіаревізор на Чорноморській”. 

Роман Коляда: “Подія останнього тижня – це пресмарафон Зеленського. Давайте використаємо його, як привід продіагностувати медіа і суспільство загалом. Що кидається у вічі сьогодні?

Галина Петренко: Якщо говорити саме про марафон, то кидається у вічі те, що в нас дуже зубасті журналісти. Президент запросив їх, не сподіваючись програти цю дуель. В очах своїх прихильників може і не програв, а очах інших глядачів таки програв. Бо журналісти – зубасті, не бояться сперечатись. В цьому відображення нашого суспільства: воно схильне трохи до анархії, до створення авторитетів, а потім до скидання цих авторитетів з п’єдесталу.

Роман Коляда: Де у запитаннях журналістів має закінчуватись професійна коректність і де мають починатись “професійні пси демократії”?

Галина Петренко: Межі встановлюються виключно вихованням батьків і обмежуються лише формою, у якій ставляться запитання. Немає жодної теми, про яку не можна ставити запитання. Ідеальним варіантом назвала би хард-толки на ВВС, де ведучий веде їх у дуже коректній манері, не просто не підвищуючи голосу, а й не ведучи бровою.

Роман Коляда: Чи постраждав глядач від того, якою була пресконференція?

Галина Петренко: Так, бо не прозвучали ті меседжі, яких чекали громадяни. Перш за все від президента. Наприклад, про те, як ми реагуємо на ситуацію на кордонах, як мають діяти громадяни у випадку ескалації конфлікту, як проживемо зиму. Не вистачало важливої інформації. 

Роман Коляда: Чому базові навички роботи з інформацією потрібні всім?

Галина Петренко: Сучасний світ складний, в ньому багато гравців, і в цьому варто розбиратись. Всі вже зрозуміли, навіщо нам фінансова грамотність. Умовно кажучи, якщо не на тому сайті заплатиш карткою, то залишишся без грошей. В медіасвіті трохи гірше з причинно-наслідковим зв’язком. Але це так, якщо прочитаєш інформацію неналежної якості, то з життям щось станеться. Тому раджу читати перевірені медіа – так званий  “білий список” ІМІ, новини суспільного мовника.

Роман Коляда: Люди не вірять нікому і водночас дуже легко стають жертвами медіаманіпуляцій. Як таке стається?

Галина Петренко: Люди не вірять медіа, не вірять уряду, але вірять окремим медіаперсонам, блогерам, журналістам, причому роками. І ці люди переносять довіру за собою навіть при зміні медіамайданчика. Що з цим робити? Це ще той виклик. 

Роман Коляда: Якими мають бути базові принципи для споживання інформації?

Галина Петренко: Моя порада – клікати за лінками доти, доки не знайдеш першоджерело інформації. Якщо це анонім, чи сайт без редакції,чи телеграм-канал, то цим не треба користуватись. Я дуже довіряю західним медіа, бо вони справді незалежні від влади і стейкхолдерів. Але для того, щоб черпати з них інформацію, потрібно знати іноземну мову – і це не завжди англійська. 

Роман Коляда: Є вираз про те, що людина яка говорить правду, обмежена лише правдою, та людина, яка бреше – не обмежена нічим. Чи означає це, що ми приречені на поразку в інформаційній війні?

Галина Петренко: Не думаю. Росія атакує нас в інформаційному полі вже понад 7 років. Але держава, нація, мова, культура, світогляд наші досі існують. Ми здатні бути стійкими. 100% людей не можуть бути свідомими, тому високі очікування покладаються на еліти. І вони мають бути ретельними у тому, що говорять і ретранслюють.

Роман Коляда: Що робити з людиною, яка заперечує існування пандемії?

Галина Петренко: Загальна порада – не можна зі зневагою говорити про тих, хто не хоче вакцинуватись. Мова ворожнечі тут недоречна. Можна зіграти на прагматичних речах, наприклад, на бажанні вільно подорожувати, поїхати за кордон. Всі невакциновані, хто в “сірій зоні”, коливаються і бояться – їх можна переконати.

Роман Коляда: Чи став глядач з початку російської збройної агресії більш розбірливим?

Галина Петренко: Ні, мені здається, він став більш дезорієнтованим кількістю джерел інформації. Наразі соцмережі майже наздогнали телебачення за споживанням інформації. Але телебачення  – це очевидно менше зло порівняно з соцмережами. Засилля суперечливої інформації веде до того, що половина людей, які щось читають – не довіряють джерелу і прочитаному. Через інформаційний шум доводиться “перекрикувати”. Навіть якщо це громадська організація чи медіа, які мають реальні важливі дослідження чи матеріали, доводиться певною мірою епатувати, щоб привернути увагу аудиторії.

Усю розмову можна переглянути у відео: