Галина Петренко: «Українці втомились від новин про війну, але не від теми війни на Донбасі загалом»

Про те, як українці сприймають інформацію про війну і тему війни на Донбасі, директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко розповідала в ефірі програми «Донбас.Реалії» на Радіо Свобода.

Ведучий: Як українці споживають інформацію про війну? Чи не «втомились» вони від новин про війну?

Галина Петренко: Є певна «втома», періоди спаду інтересу власне до формату новин. Але не спадає інтерес до теми війни. Цю тему просто можна інакше «запаковувати». Наприклад, у 2021 році вийшов серіал «Мама» про війну на Донбасі, і він мав великий відгук аудиторії. Глядачам було дуже цікаво дивитись цей серіал.

Ведучий: Чи є консенсус в суспільстві щодо причин і винуватця початку війни, а також того, чому вона триває досі?

Галина Петренко: На жаль, я не маю оптимістичної відповіді. Ми щороку проводимо соціологічні дослідження на сході на півдні України і запитуємо, хто почав війну і що заважає її завершити. Результати показують, що російська пропаганда добре працює. Кількість тих людей, які впевнені, що Україна винна у початку війни і в тому, що вона досі триває – не зменшується. При цьому, зростає кількість тих, хто у відповідь на це каже «Не знаю». Тобто все більше стає цієї «сірої зони». Причина значною мірою у медіа, які поширюють мільйон точко зору, десятки теорій змови і заплутують людей.

Ведучий: Які основні російські наративи лунають у проросійських медіа?

Галина Петренко: У російському інформаційному просторі багато років кажуть, що «Україна – недокраїна», «українці – фашисти і намагаються переписати історію», «декомунізація – спроба переписати історію», «українці – маріонетки Заходу», і тому подібне.
Різні наративи курсували і під час місцевих виборів останніх. Але тут варто врахувати два аспекти. Перше: децентралізація відбулась і у медіа, тому великий вплив мали локальні медіа і соцмережі, бо ж деякі пабліки мають охоплення більші, ніж місцеві видання. Друге: наративи залежали від того, хто був топ-претендентом на виборах. Якщо представник умовного ОПЗЖ – то і меседжі лунали проросійські, співзвучні з їхніми наративами. Якщо просто місцевий «міцний господарник», то акцент був скоріше на загальному незадоволення ситуацією з медициною, дорогами, освітою тощо.