Галина Петренко: “Відвертих фейків стає все менше, натомість – маніпуляції та викривлення реальності”

Одним із висновків було те, що 70% проросійської інформації розміщувалось на різних майданчиках, пов’язаних з ОПЗЖ. Це і сумнозвісні канали Медведчука, регіональні майданчики, локальні групи в соцмережах.

Ми робили велике репрезентативне дослідження для кожної з восьми областей, і загалом 12% респондентів прямо сказали, що довіряють російським ЗМІ.

Загалом доступ до російського контенту в Україні є у тієї аудиторії, яка має доступ до інтернету. Це далі вже питання, чи людина зацікавлена дивитись саме цей контент, чи ні.

Отримані дані в різних регіонах відрізняються по багатьох питаннях. Наприклад, відповіді на такі запитання як «Як ви сприймаєте Євромайдан?», «Хто був ініціатором війни на Донбасі?» дуже сильно відрізняються у Донецькій і Луганській областях від решти. Ми опитували тільки не окуповані території. Чому вони відрізняються? Ці люди живуть ближче всього до війни, вони більше стикаються навіть на побутовому рівні з нею. Можливо, хтось спілкується з родичами, які там лишились, хтось пам’ятає, як пережили тимчасову окупацію своїх рідних міст. Відповідно, стосовно Євромайдану, велика частка людей які не визначились, що саме це було — державний переворот чи все-таки щось позитивне.

Нас найбільше хвилює так звана «сіра зона» — люди, які не визначились, вони не хочуть спілкуватись з інтерв’юерами абощо.

Не можна сказати, що хтось більше споживає російський контент, ніж український. Коли запитуєш у людей, які вони канали дивляться, в них на топовому місці що по усій Україні, що в окремих регіонах, канал 1+1. Тільки в Одеській та Донецькій областях лідирує канал «Україна». Це відрізняється від замірів інформаційної панелі, але це говорить про силу бренду телеканалу 1+1, що люди його найперше згадують.

Серед онлайн-медіа є місцеві, які дотичні до ОПЗЖ, ми їх так визначили. Вони роками розповсюджують проросійські меседжі. Були випадки, коли ці медіа просто передруковували з каналів Медведчука дуже багато новин і дуже, як нам здається, цілеспрямовано.

А загалом, що теж для нас було відкриття, те, як ми розуміємо на національному, столичному рівні російську дезінформацію, цими всіма меседжами про «соросят», «маріонетку заходу» тощо. На регіональному рівні дуже мало таких повідомлень, проросійські медіа там фокусуються на суто побутових питаннях. Вони критикують медицину, дороги, освіту, пенсійну систему. Часто складно розрізнити, чи це дезінформація, чи критика медіа, влади, притаманна функція ЗМІ. Це ще раз підкреслює, що будь-які ініціативи, які українська держава запроваджує у боротьбі з дезінформацією, повинні бути дуже виваженими. Наприклад, не дієво змусити на законодавчому рівні маркувати, визначати, говорити «ось тут дезінформація». Грубих фейків стає все менше, коли ти можеш довести, що це неправда, все менше стає маніпуляцій, які цілеспрямовано б’ють на мозок і повільно змінюють картину світу своєї аудиторії.

Ковід вивів тему дезінформації на перший план не тільки в Україні, але, мені здається, і в Європейському Союзі, коли вони побачили, наскільки потужним є антивакцинаторський рух. До певної міри саме проросійські джерела розповсюджують не тільки в нас, а й у Європі антивакцинаторські меседжі.

Одним із дуже популярних наративів є те, що Україна «перебуває під зовнішнім управлінням». Ми побачили, що 58% респондентів Півдня і Сходу вірять, що найважливіші рішення в Україні ухвалюються під тиском західних держав. І цей наратив є доволі небезпечним, бо він розхитує віру громадян у свою державу, у спроможність органів державної влади формувати порядок денний.

Яким чином соцмережі маніпулюють? Раніше вони вдавались до відвертих фейків, наприклад, «Ввечері усі ховайтесь, будуть з літаків розповсюджувати якусь речовину». Але таких відвертих фейків стає все менше навіть у соцмережах. А більше маніпуляцій і викривлення сприйняття навколишнього середовища. Якесь постійне повторення, навіювання, багаторазове, сторазове повторення напівконспірологічних меседжів, наприклад, «А ви знаєте, у нас є така інсайдерська інформація, наші джерела в Офісі президента кажуть те-то і те-то».

Як це все працює? По-перше, якщо говорити про Telegram, вони формують такі сітки телеграм-каналів, які один одного передруковують, і вони схожі на маленькі медіа холдинги. Якщо читач підсів на них, і ще й підписався на кілька каналів з однієї сітки, в нього банально не вистачає часу на те, щоб читати інші джерела, а по-друге, тут спрацьовує когнітивне викривлення, коли ти щось один раз прочитав і думаєш «Може правда, може ні». Потім, ага, прочитав ще кілька разів, забув, де ти це чув вперше, і думаєш «Ага, стільки про це говорять, мабуть, ця інформація достовірна». Таким накачуванням, багаторазовим повторюванням змінюють сприйняття реальності взагалі. Таку сітку можна побачити неозброєним оком, мережу телеграм-каналів створюють як анонімні російські медіа, так і абсолютно нормальні журналісти, які пишуть від свого імені і рекомендують своїх колег, яким можна довіряти. Таке крос-промо виходить. Просто важко, коли ти потрапив у якусь інформаційну бульбашку, важко усвідомити, що ти взагалі там перебуваєш.