«Головне – не нашкодити»: Світлана Остапа про обмеження й виклики для медіа у висвітленні теми військовополонених
До Дня Героїв в Укрінформі відбулася панельна дискусія «Тема зниклих і полонених: табу чи обов’язок суспільства», під час якої обговорювали роль медіа, громадськості та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими у подоланні замовчування та просуванні теми полонених і зниклих безвісти.
Модерувала захід заступниця шеф-редакторки порталу «Детектор медіа» Світлана Остапа, яка не лише координувала розмову, а й акцентувала на важливості коректного висвітлення цієї болісної, але надзвичайно важливої теми.
Світлана Остапа акцентувала на обмеженнях і викликах, з якими стикаються медіа під час висвітлення теми військовополонених. Вона наголосила, що надмірний пафос і емоційна маніпуляція підривають довіру до журналістики.
З іншого боку, безвідповідальне використання трагедій може завдати шкоди родинам. Головним принципом має бути «не нашкодити».
«Я запитувала у своїх колег, які роблять матеріали на ці теми: “Що для вас головне в цій темі?” І вони сказали, що головне для них — не нашкодити. І з повагою висвітлювати ці події», — поділилась Остапа.
Вона також висловила підтримку ідеї подальшої розробки етичних стандартів за участі Комісії з журналістської етики. Медіа повинні знаходити баланс між відкритістю та відповідальністю, адже від цього залежить не лише поінформованість суспільства, а й рівень довіри до журналістики.
Серед спікерів були також:
- Юліан Пилипей, визволений з полону морський піхотинець;
- Руслан Олійник, брат полоненого бійця бригади «Азов»;
- Андрій Козінчук, військовий психолог;
- Олег Слободяник, представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
Вони поділилися своїм досвідом підтримки та адвокації прав полонених.
Панельна дискусія стала ще одним кроком до суспільної зрілості — у розумінні того, що рівень суспільної підтримки безпосередньо впливає на перебіг процесу повернення полонених. Медіа мають показувати не лише героїчні, а й травматичні, важкі історії, дотримуючись етичних меж, адже найгірше — це забуття.
