Леся Бідочко: “Російська пропаганда з роками пристосовується до контексту кожної окремої країни”
Про вплив Москви на світові медіа в ексклюзивному інтерв’ю для FM Галичина розповіла аналітикиня Центру досліджень “Детектора Медіа” Леся Бідочко.
Найсвіжішим прикладом русифікації в Європі є Словаччина. Як ви оціните медійний вплив Росії на цю державу?
В Словаччині зараз переміг політик Роберт Фіцо, який не дуже дружній до України. В медіапросторі цієї країни не було російських пропагандистських ресурсів, як от “Sputnik”, які б могли локально та національною мовою це говорити, і не було таких телеканалів, радіо чи друкованих видань словацькою мовою. До повномасштабного вторгнення Росії, якщо словацькі “гурмани”, хотіли отримати дозу цієї пропаганди, то вони могли її отримати через видання “Sputnik” чеською мовою, бо словацька і чеська дуже схожі та взаємно зрозумілі мови.
Але у 2014 році, коли Росія розпочала війну проти України, у словацькому політично-медійному просторі відбулися зміни.
В Словаччині тоді виникла внутрішня місцева система політичних і медійних агентів російського інформаційного впливу. І вони були тими рупорами “заготовок” російської пропаганди. І з наближенням парламентських виборів 2023-го року проблема загострилася. І склалося таке враження, що Словаччина була обрана Росією як країна, де дуже сприятливий ґрунт для успіху проросійських збройних наративів. Тобто бачимо тут, що може не бути медійного ландшафту, фінансованого прямо з Кремля, але оскільки є оця локальна інфраструктура, воно спрацьовує.
У міцному кулаці тримає Кремль і журналістів Угорщини, які слухають Путіна та закликають не допомагати Україні у війні з Росією. Угорщина залежна від Росії: на 85% – у постачанні газу, на 100% – у постачанні ядерного палива, на 65% – у постачанні нафти.Тому економічні санкції, запроваджені Євросоюзом проти Росії, та постачання західної зброї для оборони України, провладні угорські медійники критикують. Антиукраїнська політика Орбана зрозуміла. Та в голову не вкладається, як солідні відомі світові медіа теж “смердять” російською брехнею. Наприклад, американське видання The New York Times – скандал через російську пропаганду. Стаття Гіббонса-Неффа – він звинуватив Україну в ударі по ринку у Костянтинівці Донецької області. Російські наративи у The New York Times “вискакують” чітко і часто. Мовляв, українські військові нібито продають танки та артилерію, Україна зазнає поразки у цій війні. Ще й американських волонтерів Гіббонс-Нефф назвав марнотратниками, бо допомагають Україні.
Чому російську пропаганду “нюхають” нібито нормальні світові медіа, які б не мали такого робити, але роблять. Хто це дозволяє?
Не треба думати, що це Росія заплатила якомусь там медіа журналісту і він так написав. Це продиктовано локальним контекстом
Ми мусимо розуміти, що західні медіа в першу чергу орієнтуються на свого західного читача. Я не готова про прізвища говорити, хто там отримує гроші від Росії я не знаю. Але ці наративи резонують з місцевими наративами. І ця гра, в яку Україну втягують, вписується в локальний контекст. Зараз іде, наприклад, протистояння в Сполучених Штатах Америки напередодні президентських виборів між республіканцями і демократами. І часто такі гострі статті, які там здаються критичними до України, можуть бути результатом власне цього політичного протистояння. Тобто не треба думати, що це Росія заплатила якомусь там медіа журналісту і він так написав. Це продиктовано локальним контекстом.
Але за статистикою Кремль витрачає шалені гроші на пропаганду. 2022-й рік. Аналітики проєкту Debunkо показують такі цифри: 1,9 млрд доларів на фейки, попри те, що в бюджеті Кремля було закладено лише 1,5 млрд доларів. За даними експертів це були рекордні витрати з часів сталінського Радянського Союзу. Червень 2023 року. Російське видання “Агенство” повідомляє, що Росія планує виділити майже 987 тисяч доларів, щоб “купити” іноземних журналістів. І Китай спрямовує свої “мільярди доларів по всьому світу на поширення отруйної дезінформації, зокрема на повідомлення, які повністю збігаються з публічною позицією Росії щодо України”. Це слова координатора Центру глобальної взаємодії Державного департаменту США Джеймса Рубіна.
Російська пропаганда з роками адаптується і пристосовується до контексту кожної окремої країни, до кожного окремого регіону, тисне на болісні точки, звертається до тих проблем, які найбільше турбують суспільство. Тому так, є певний вплив проросійських засобів масової інформації в кожній країні, в кожному регіоні. Проте є й засоби масової інформації, які не є проросійськими, але вони навмисно чи ненавмисно підігрують російській пропаганді. Зараз, звісно, не достатньо вкинути якийсь згенерований нейромережею діпфейк або запустити фейк про Україну як фашистську хунту. Російська пропаганда більш витончено діє, більш витончено намагається впливати, внести розкол у суспільство та апелювати до якихось дражливих і неоднозначних тем.
Якщо ми говоримо про країни Євросоюзу, то це, наприклад, може бути тема питання допомоги Україні. Уряди країн можуть вагатися, наскільки довго підтримувати Україну, краще сконцентруватися на військовій, чи на гуманітарній потребі тощо. Тому тут агітпроп б’є в такий спосіб, що шляхом маніпулятивних інформаційних атак закликає знижувати цей рівень підтримки. І це якось резонує з місцевими настроями. В Європі люди можуть думати, що уряди держав більше зважають на інтереси України, аніж на інтереси власних громадян і що вони тратять певний відсоток від ВВП, аби віддавати війні в чужій країні, замість того, щоб ці гроші йшли на “соціалку”.
Минулої осені та зими лунали залякування, що Європа замерзне без російського газу, а європейська промисловість зупиниться, тому що не достатньо енергоносіїв, щоби продовжувати виробництво. А там питання дієвості санкцій. Кому вони більше шкодять Москві, чи країнам ЄС? І Росія підсилює цю тему, що санкції йдуть у збитки економіці Євросоюзу, а не економіці Росії. Росія адаптується і виробляє різні товари, яким “аналогов нєт”. Чи, наприклад питання комунальних послуг: та звичайний європеєць думає, що мій уряд відмовився від закупівлі газу від Євросоюзу і тепер в мене зросла платіжка вдвічі, чи втричі. І очевидно, що Росія на цьому лише маніпулює й виграє на цих питаннях.
Як Росія “роздає” пропагандистські теми під кожну країну особисто?
Абсолютно до кожної країни, до кожного регіону є свій підхід. Якщо ви згадали про Азію, Африку загалом про Глобальний Південь, російська пропаганда запускає фейки про дискредитацію зернової угоди, наприклад, підрив іміджу України як постачальниці продовольства. Росія зупиняє наші кораблі та блокує зерновий коридор, каже, що Україна не є надійною у постачанні зерна чи іншого виду продовольства. Тобто таким чином формує враження про Україну як про державу, яка також є агресивною, яка прагне війни, а не миру. Якщо ми говоримо про Латинську Америку, то це питання формування іміджу України як маріонетки Сполучених Штатів. Тобто, знову ж таки, нав’язується хибне враження, що нібито Україна веде не власну війну, а просто є полем війни між країнами НАТО та Росією. Нав’язується хибна думка про те, що Глобальний Південь зближується. Ніби він солідаризується в цьому протистоянні з країнами НАТО, ніби Китай і Росія стають ближчими та сильнішими, а НАТО стає гравцем-одинаком.
У Південній Америці є проблема з корупцією, напевно, ще більша, ніж в Україні. На цю аудиторію російська ідея звучить про те, що в Україні історична тяглість, що це колиска корупції. Що нібито Україна була одним з найбагатших регіонів СРСР, а перетворилася на найбіднішу, найкорумпованішу країну.
Які російські пропагандистські гасла є найнебезпечніші?
Я думаю, що питання допомоги Україні. Це є найбільш небезпечне питання допомоги, тобто сіяння тієї зневіри, що Україні не варто допомагати, тому що війна програна або безперспективна і немає сенсу її далі продовжувати. До повномасштабного вторгнення досить потужна була риторика щодо того, що Україна – це хаб правого радикалізму та розплідник правих рухів. Про те, що в Україні безкарність ксенофобії проти меншин росіян, угорців і так далі. І досі в деяких країнах це зберігається, але вже, на щастя, трохи менше.
Чому немає санкцій до тих медіа, які несуть російську пропаганду? Чому їх ніхто не покарав?
Україна показала, що якщо формально піти проти свободи слова, то її насправді стає більше
Україна покарала санкціями ті медіа, які несли російську пропаганду і стала в хорошому сенсі піонером у світі. Це я маю на увазі закриття каналів Медведчука, Козака, а згодом і закриття каналу Мураєва, санкціями РНБО. І цим Україна показала приклад, що свобода слова – це один зі стовпів демократії. Але якщо закрити певні межі, тобто формально піти проти свободи слова, тоді й свободи слова стає більше. Ось таким парадоксом Україна показала, як боротися із пропагандистськими медіа. Їх просто треба на юридичному рівні забороняти, закривати. Євросоюз також це зробив, але зробив, як на мене, досить пізно, тому що це вже була відповідь на повномасштабне вторгнення.
Нагадаємо, Євросоюз на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну негайно призупинив мовлення кремлівських пропагандистських машин Russia Today і Sputnik на території Євросоюзу. Ви наголошуєте, що якби цього не сталося, то мільйонна аудиторія жителів ЄС слухала б далі ці “казочки” про “фашистську хунту” в Києві, про “київський режим”, про “порушення прав російськомовних в православ’ї”, про те, що Україна “сама себе обстрілює” і про ці “зрежисовані вбивства цивільних”. Але Russia Today несподівано отримує друге дихання.
Ми бачимо, що Russia Today зникає з європейських мовників, Але 2022-го року цей канал відкривається в Африці і на Балканах. Що робить Україна для того, щоб хоч якось цьому протистояти? Намагається просувати власні наративи. У 2023 році я б сказала, що досить висока інтенсивність контактів в Африці була. Там відкривалися посольства, відновлювалися зв’язки, які були втрачені з 90-х. Тобто Україна намагається на рівні наративів якось протистояти Росії. Звичайно, що ми не можемо настільки ефективно це робити, тому що в нас немає стільки фінансів. У нас немає таких зв’язків, які традиційно історично складалися у Росії.
Ми можемо зараз говорити, що російська пропаганда світових медіа допомагає Росії обходити накладені на неї санкції?
Ну так, тому що ми знаємо, що в Європі закрилися ці пропагандистські основні рупори. Але наративи нікуди не зникли, вони проникають через локальний контекст. І знову ж, повторюся, вони резонують. Просто вони намагаються апелювати до цінностей чи до проблем конкретного регіону. Пам’ятаєте зернову угоду, яка в нас була з Росією, яку ми дуже довго не могли так визначити, які там у нас будуть умови, скільки наших кораблів будуть пропускати і так далі? Росія запустила фейк, що буцімто те зерно, яке Україна вивозить через зерновий коридор, насправді не йде в ті країни, які дійсно голодують, які дійсно потребують того зерна, які дійсно опинилися на межі продовольчої кризи чи голоду. Що воно буцімто йде для того, щоби іспанських свиней годувати їжею, а з цього робити хамон. Тобто абсолютно якась абсурдна інформація, але вона дуже діє на тих же іспанців та інших європейців. Але для чого тоді цей зерновий коридор? Щоб годувати цих іспанських свиней українським зерном? А ці бідні країни, які не мають чим годувати своє населення, і далі залишалися в такій же ситуації? От така тактика знецінення.
Що ми зараз можемо зробити з російською пропагандою? Як з нею боротися конкретно?
Головне в російській пропаганді – не давати зайвих приводів, щоб вона не мала якісь підстави та право просувати свої маніпулятивні меседжі. Пропагандистська машина адаптивна, вона трансформується і дуже швидко підлаштовується під контекст. Якщо раніше “працювали” росіяни, що Україна – це нацистська держава, Україна – це частина Росії, то зараз вони “працюють” з іншими гаслами, які дуже тяжко спростувати, які не можна перевірити. Їх не можна перевірити, бо їх може перевірити тільки час. Наприклад, “Україна ніколи не вступить в ЄС, ніколи не стане членом НАТО”. Ми не можемо цього знати напевно. Але ця зневіра негативно впливає на суспільство.
Треба більше накладати санкцій, щоби Росія мала менше виходів до світу як такого
Тому треба більше накладати санкцій для того, щоби Росія мала менше і менше зв’язків, щоб вона мала менше виходів до світових ринків, до європейських ринків взагалі до світу як такого. Потрібно апелювати до цінностей людей, до солідарності, апелювати до тих цінностей, які можуть зробити громадян Євросоюзу більш прихильними до нас. Сказати, що ми тут боремося за Європу взагалі-то. Тобто вам також вигідно допомагати Україні. Крім того, треба поширювати власні наративи. Ми не можемо виграти інформаційну війну, лише борючись з російськими наративами. Нам потрібно йти в інформаційний контрнаступ. Тобто нам потрібно буде розбудовувати власну систему іномовлення, яка б прийшла на місце Russia Today. От щоб замість цієї Russia Today була якась, умовно кажучи “Україна Today”, яка буде показувати фактичну ситуацію, яка тут є і яка буде розповідати об’єктивно про злочини, про життя в Україні, яка буде нести ту позитивну повістку для того, щоб мешканці Євросоюзу, які потім голосуватимуть за якісь партії, які ухвалюють рішення, ці уряди надавати допомогу Україні. Для того, щоби ці люди розуміли, яка насправді ситуація і щоб правильно з ними комунікувати.
