Ми більше, ніж вони, знаємо про роспропаганду — Лигачова про «хороших російських журналістів»

Про медіагігієну та російську пропаганду голова ГО “Детектор медіа” Наталія Лигачова поспілкувалась в ефірі Громадського радіо.

Наталія Лигачова: Зараз не на часі приїзд російських журналістів в Україну. Тим більше коли вони приїздять як Овсяннікова, яка збиралася дати якусь лекцію. Ми для себе виробили алгоритм: якщо росіяни, ліберальні, звертаються до власної, російської аудиторії, і співзвучні з нашою риторикою у ставленні до кремля, путіна, то добре, ми можемо мати партнерство. Однак не треба розповідати щось Україні, тим більше про російську пропаганду, як збиралася це зробити Марина Овсяннікова. Ми більше, ніж вони, знаємо про роспропаганду. І безумовно, було б великою помилкою, якби ми надавали громадянство тому ж Невзорову.

Більшість журналістів, навіть ліберальні, часто допускають імперські меседжі. На місці споживача інформації, я б особливо не орієнтувалася на будь-яких російських журналістів під час війни, не дивилася і не слухала б їх.

Чому виникає бажання слухати-читати російський контент?

Наталія Лигачова: Тяжіння до російського контенту вважаю постколоніальним синдромом.

• Дуже багато поколінь українців звикли до того, що якщо це щось з москви, то це «вищий знак якості».
• Ми також не можемо не казати про те, що там справді є досить професійні, харизматичні люди.
• Грає роль також мова. Ті, хто спілкується у побуті російською мовою, як показують дослідження, більше тяжіють до російськомовного контенту.

Ми будемо поступово позбавлятися цього. Під час і після війни будуть великі зрушення. Багато російськомовних українців перестануть вбачити у російському продукті «знак якості». Багато ліберальних російських журналістів, представників масової культури, втратять своїх читачів, глядачів, слухачів в Україні. Бо це не війна путіна. Це війна росії з Україною. Ми не можемо казати, що «усі росіяни за війну», що «нема серед них тих, хто проти війни», але російське суспільство винне в тому, що відбувається.

Чи робить мовчання росіян співучасниками дій путіна?

Наталія Лигачова: Я трактую поняття «колективна відповідальність» як відповідальність усього російського суспільства. Ми знаємо, що відбувалося після Другої світової війни з Німеччиною, як вони спокутували жахи, які чинили німецькі фашисти. Там усе суспільство було післявоєнне, виховане у тому, що спокутують це, виробилася відповідна культура. Ось таке має відбуватися з росією. Я не схильна не зважати на те, що справді є загроза свободі, життю росіян, які порушать їхні закони. На це треба зважати, бо не усі люди — герої. У мене нема такої думки, що усі вони мають бути героями, виходити на площі. Хтось може, хтось — ні.

• Наше завдання — не те щоб вони щось починали робити, хай вони самі із собою розбираються. Наше завдання — щоб ми не піддавалися їхній пропаганді.

Якщо говорити про російське суспільство, то нам не треба намагатися розмовляти з громадянами росії. Ми зараз не переб’ємо російську пропаганду, яка звучить з кожної праски. Однак розмовляти принаймні з російською діаспорою на Заході, наприклад,  можна.

Треба також думати про власних прихильників росії, яких вистачає. Є достатньо таких, хто звинувачує в усьому Україну. Ми розуміємо, що на сході, півдні України є люди, які чекали росіян. Вважаю, що у нас є ще багато роботи у своїй країні.

Що варто робити нині журналістам та споживачам інформації, щоб не стати жертвами роспропаганди? 

Наталія Лигачова: Журналісти мають розвінчувати фейки. Однак ми розуміємо, що міцна пропагандистська машина й усі фейки не викриєш. Поки його розвінчуєш, він уже пішов, має мільйони переглядів. Варто більше працювати над тим, щоб вводити нашу аудиторію у наш дискурс. Щоб він був привабливим, зрозумілим, адекватним. Цього дуже не вистачає не лише журналістам, а й нашій владі. Чому росія змогла задурити голови своїм громадянам? Не лише тому, що має масштабну пропагандистську машину, а й тому, що ретельно відстежує усе, що відбувається у суспільстві, ретельно працює, щоб відповідати на запитання. Інколи, забігаючи наперед. А наша влада дуже часто мовчить. До прикладу, з Невзоровим. Досі нема розуміння, чи надали йому громадянство. Яким чином Овсяннікова приїздила в Україну? Нічого влада не пояснює. Це погано, бо породжує недовіру.

• Журналістам та владі варто працювати над тим, щоб будь-який крок, ситуація, які викликають запитання, одразу мали зрозумілу, правдиву, адекватну відповідь.

Споживачі мають перевіряти інформацію у кількох джерелах. Зараз я понад усе довіряю офіційній інформації, передивляюся західні медіа  і, безумовно, абсолютно не довіряю російській інформації з тих джерел, які хоч якось пов’язані з пропагандистською машиною.