Наталія Лигачова: “Ми воюємо не тільки за територію, але й за демократію та цінності”
В Україні популярні телеграм-канали, з допомогою яких люди дізнаються інформацію про події в країні. Проте їх часто звинувачують у дезінформації, зокрема, у брехні щодо діяльності незалежних журналістів. Шеф-редакторка «Детектора медіа» Наталія Лигачова у розмові з журналістом проєкту “Акценти твого міста” Андрієм Сайчуком пояснила, як має реагувати влада на телеграм-канали, чому не варто робити ворогами незалежні медіа і яка місія журналістів під час війни.
Наводимо окремі тези розмови, що пролунали від Наталії Лигачової:
З допомогою телеграм-каналів за останні кілька місяців було багато атак на журналістів з некоректними звинуваченнями. До слова, це схоже на ситуацію зі ЗМІ під час правління Януковича. Влада не реагувала на ці атаки, поки не стався скандал щодо команди розслідувачів Bihus.info. Певно тоді стало зрозуміло, що це занадто.
Можна помітити, на чиєму боці влада: телеграм-каналам дають інтерв’ю, їх запрошують до президента. Незалежні журналісти для влади, наче вороги. Їй вони не потрібні, вона хоче напряму спілкуватися з народом. Чому б тоді не залишити незалежні медіа в спокої, навіщо воювати, брехати?
Влада розуміє, що медіа її справедливо критикують, але змінюватися не хоче. Водночас вона дослухається до анонімних телеграм-каналів, її хвилює, що і як вони скажуть. І вона їм диктує, що казати.
Телеграм-канали поширюють бруд та дезінформацію про медіа, у відповідь на те, що медіа вказують, що вони поза правовим полем і мають велику аудиторію в російській соцмережі. І це все правда, яку ніхто не намагався спростувати. Водночас телеграм-канали стали для людей першоджерелом інформації і це сталося, зокрема, завдяки владі.
І вона повинна ввести телеграм-канали в правове поле, висловлювати свою реакцію на брехню та маніпуляції, не давати їм воювати з незалежними медіа.
Але поки на це не буде публічної реакції західних партнерів, то і не буде реакції від влади, і телеграм-канали не зупиняться. Західні дипломати себе стримують, вони говорять про свою стурбованість щодо атак на медіа українській владі, але не публічно. Тим більше, що допомогу Україні будуть надавати незалежно від стану свободи слова.
Всі розуміють, що Україна демократична держава, що вона воює проти автократії, диктатури путіна. Ніхто не хоче зараз звертати увагу на недоліки, але, мабуть, настав час, бо ми воюємо не тільки за територію. Ми воюємо ще і за демократію та цінності.
Воюючи з зовнішнім ворогом, влада мала б розуміти, що, створення собі ще одного ворога, але вже в обличчі незалежних медіа, може призвести до негативних наслідків, як і для влади, так і українського суспільства. Адже суспільство, влада і медіа мають бути об’єднані.
Під час війни не можна воювати з владою, влаштовувати протести, виходити на мітинги. Але журналісти мають повернутися до своєї основної функції: артикулювати інтереси суспільства, бути шпигунами у рядах корупціонерів та влади. Журналісти мають виконувати свою місію навіть під час війни, бо якщо замовчувати глибокі проблеми, то це призводить до поганих наслідків.
Суспільство прагне знати, що насправді відбувається в політикумі, економіці. Суспільство прагне знати правду. Замилювання очей вже призводить до негативного ефекту.
