Наталія Лигачова: «Самоцензура у нас є, і, можливо, нам доведеться змінювати суспільний дискурс»
Шефредакторка «Детектора медіа» вважає, що медіа можуть уникати певних тем через тиск суспільної думки.
Наталія Лигачова наголосила, що в українських медіа існує самоцензура, але вона не пов’язана з невиконанням професійних стандартів чи покараннями. За її словами, журналісти під час широкомасштабної війни часом стикаються з тиском суспільної думки та браком чітких орієнтирів щодо чутливих тем.
Таку думку шефредакторка «Детектора медіа» висловила під час презентації дослідження та експертної дискусії «Самоцензурування журналістів в умовах повномасштабної війни», яка відбувала 12 грудня у Київському пресклубі. Захід був організований Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні.
«Я багато років у професії, і я знаю, які були раніше ситуації щодо самоцензури через тиск власників медіа, влади. Зараз такого майже немає. Але є тиск суспільної думки. Він створює небажання журналістів іноді іти проти загальносуспільного тренду», — зазначила Наталія Лигачова.
Друга причина самоцензури, на її думку, — це питання нацбезпеки. І ця самоцензура частіше всього виправдана.
Але є ще й третя причина: нерозуміння журналістами масштабу деяких процесів, наскільки вони типові. Зокрема, вона навела приклад зі скандалами навколо ТЦК, коли журналісти не можуть оцінити, чи є ця проблема системною. По проблемі СЗЧ, наприклад, сказала Наталія Лигачова, в публічному просторі лунають певні цифри. А щодо ТЦК, “бусифікації” – тему активно «розкручують» проросійські телеграм-канали, через що складно визначити реальні масштаби явища. За її словами, через це журналісти інколи уникають висвітлення такої проблематики не лише через страх суперечити дискурсу, а й тому, що в них самих немає розуміння, наскільки це поширена проблема.
«Не завжди самоцензура, я вважаю, є негативним явищем, бо під час війни з 2014 року кожна редакція вручну вирішує, що може бути шкідливим для країни, а що ні. І не завжди йдеться тільки про можливість прильоту, а й про використання якихось речей російськими пропагандистами», — каже вона.
Самоцензура також проявляється в тому, що медійні люди не завжди можуть обговорювати чутливі теми публічно: «Треба визнати, що ми часто говоримо на кухнях одне, а публічно — інше. Бо, знову таки, не хочемо “плисти проти течії”.
На початку повномасштабної війни я казала, що колись нам доведеться йти на якісь компроміси заради перемир’я або закінчення гарячої фази війни. А нас розігрівають, що скоро ми будемо в Криму, що буде вихід на кордони 1991 року. І як важко зараз суспільство іде до розуміння того, що все ж таки якісь компроміси будуть. Так само ми маємо визнати, що є тиск суспільного дискурсу по іншим чутливим темам і, можливо, цей суспільний дискурс нам доведеться змінювати».
Нагадаємо, згідно з результатами дослідження «Баланс між професійністю та національною відповідальністю: Дослідження самоцензурування українських медіа під час висвітлення мобілізації», в Україні погіршилася оцінка свободи слова. Опитані медійники оцінюють поточний стан свободи медіа на 5,8 бала за шкалою від 1 до 10.
Також опитування журналістів показало, що Збройні сили України мають найвищий рівень довіри серед медійників, натомість довіра до президента та ТЦК є значно нижчою і більш поляризованою.
Ірина Семенюта
