Наталя Лигачова: “Велике досягнення, що під час війни Україна не перетворилася на авторитарну державу”
Попри війну в Україні не запровадили тотальної цензури, а журналісти продовжують професійну діяльність, хоч і з певними застереженнями. Як складаються відносини медіа з держорганами, чим довелося пожертвувати репортерам та з якими викликами ЗМІ зіткнуться після закінчення бойових дій? Про це на конференції, яку провела у Вільнюсі Білоруська асоціація журналістів, розповіла голова громадської організації “Детектор медіа” Наталія Лигачова.
З 24 лютого українські медіа опинилися у новій реальності, яка передбачає суттєву зміну правил гри. Іноді — всупереч усталеним журналістським стандартам. Доводиться інформацію про ракетні обстріли розміщувати після паузи, відмовлятися від публікації ексклюзивів, а також дотримуватися самоцензури. Але саморегулювання гравців медіасфери дозволило підтвердити рішення влади, що відмова від запровадження тотальної цензури була правильним рішенням. Проте, певні заходи все ж таки були вжиті.
— В Україні є органи, які здійснюють так звані стратегічні комунікації, — повідомила Наталія Лигачова під час конференції Білоруської асоціації журналістів, яка пройшла у Вільнюсі. — Це Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Міністерства культури та інформаційної політики, а також Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки та оборони.
За її словами, зусилля держави спрямовані на запобігання провокаціям, тобто на дії на випередження, що саме собою є складним завданням.
– Потрібно заповнити інформаційне поле тими відповідями, питання на які виникнуть завтра, – так сформулювала завдання медіаексперт.
Наскільки важливою була взаємодія держави, медіа та громадянського суспільства, підтверджують кілька прикладів. Зокрема, вдалося запобігти негативному ефекту після публікації дипфейку за участю Володимира Зеленського. У соцмережах з’явився відеозвернення, нібито зроблене українським президентом, у якому він пропонував скласти зброю. Оскільки суспільство попередили заздалегідь про підготовку провокації, інформація про дипфейку широко розійшлася і потрібний ефект противник не отримав. Інший приклад – інформаційна підготовка до операції у Харківській області. Очевидно, що без участі медіа, держави, військових неможливо було б переконати супротивника у необхідності перемістити війська до Херсона. А коли це сталося, то українські військовослужбовці стрімко відвоювали більшу частину іншого регіону.
— Військове керівництво не давало інформацію у ЗМІ, а журналісти, які могли знати про реальні плани, промовчали, — наголосила голова “Детектора медіа”. — В умовах війни такий підхід виправданий. У разі самоцензура — це елемент відповідальності перед суспільством.
Одним із рішень української влади у перші дні війни стала організація єдиного телемарафону. Об’єднаний медіапродукт став рупором офісу Зеленського, Міністерства оборони, експертної спільноти.
— Проте не все так гладко, як здається, — зауважила Наталя Лигачова. — У перші місяці телемарафон був важливим як єдиний голос. Він і зараз відіграє позитивну роль, задаючи тональність спільного світосприйняття українцями того, що відбувається. Але останнім часом цей формат піддається дедалі більшій критиці. Вважаємо, що настав час переходити до більш різноманітного інформаційного простору.
Як уточнила медіаекспертка, в ефірі телемарафону висвітлюються не всі теми, присутні не всі політичні сили та експерти.
— Фактично, телемарафон вручну керується владою. Дев’ять із десяти політиків, які там виступають, представляють партію влади (“Слуга народу”). Повторюся, спочатку це було добре. Але ми вважаємо, що мають бути представлені усі проукраїнські сили, – каже Лигачова
Водночас, наголосила експертка, інформаційний простір зберігся:
— Залишилися телеканали, які не стали частиною телемарафону, але ведуть мовлення в кабелі через супутник. Влада не може закрити рота, умовно кажучи, “Українській правді”. У цьому великий плюс і в цьому нас підтримують західні організації.
Прикметою того, що журналістика залишається непідконтрольною владі, став вихід деяких розслідувань щодо політиків, високопосадовців.
— Опубліковано розслідування судді Конституційного суду, який був близьким до Віктора Медведчука. А також про політиків, які перечікують війну в Монако та Відні, – нагадала експертка.
Медіаекспертка визнала, що такі публікації не подобаються владі, але та не може припинити їхній вихід. З особливою гордістю вона наголосила, що навіть під час війни зберігається політика плюралізму:
— Так, вона не така, як до війни, але ми вважаємо великим досягненням, що під час бойових дій не перетворилися на авторитарну державу, хоча деякі тенденції, що насторожують, все ж таки проглядаються.
Періодично, визнала Наталія Лигачова, у медіаспільноти виникають дискусії з Міністерством оборони, яке звинувачує журналістів у тому, що ті зарано повідомили про приліт ракети, а потім стався повторний обстріл.
— Але це дискусія, а не наказ, за винятком з інформаційного поля, — наголошує медіаекспертка.
Вже зараз експерти міркують та припускають, як зміниться українське медіаполе після закінчення війни.
— Відбудеться звуження інформаційного поля. Ми вже знаємо, скільки видань, насамперед регіональних, закрилося. Скільки команд репортерів виїхало. Очевидно, виникнуть проблеми із поверненням навіть на деокуповані території. Там ще довго не буде інфраструктури, яка дозволить працювати інтернет-редакціям. Ми провели моніторинг двадцяти телекомпаній і бачимо, що зараз відслідковувати ситуацію щодо дотримання стандартів немає сенсу. У разі війни журналісти роблять усе, що можуть. Проте багато хто так чи інакше пов’язаний із місцевою владою, і тому активно її піарять. В результаті наш звіт звівся до того, що ми змушені були описати міру зростання медіа з владою. Очевидно, це те, що стане проблемою після війни, – підсумовує Наталія Лигачова.
