Не всі українські журналісти заслуговують на Пулітцерівську премію – Лигачова

Наталія Лигачова, голова ГО “Детектор медіа” говорила в ефірі телеканалу “Київ” про колективну відзнаку українських журналістів – Пулітцерівську премію, яку цього року присудили всім українським журналістам за висвітлення правди під час війни.

Ілона Довгань: Яке значення отримання Пулітцерівської премії в такій категорії для української журналістики?

Наталія Лигачова: Це дуже приємно і важливо, що така колективна премія надана всім українським журналістам. Найбільше цього заслуговують колеги, які працюють на лінії фронту. Єдине, що нас дуже здивувало формулювання премії. Бо ми не вважаємо, що війну веде виключно путін. Ми вдячні за відзнаку, українські журналісти заслуговують на це,а ле з іншими акцентами. 

Ілона Довгань: Що присудження цієї премії українським журналістам означає для всього світу?

Наталія Лигачова: Підтримку медійної спільноти і підтримку всього світу. Це дуже важливо. Бо саме медіа часто є учасниками гібридної війни і, водночас,  саме медіа, з іншого боку, збирають докази, інформують суспільство і відіграють загалом дуже важливу роль у цій війні, допомагаючи нам перемогти.

Ілона Довгань: Як повели в цій ситуації (у ситуації повномасштабної війни) себе українські журналісти?

Наталія Лигачова: Єдиний марафон – це дуже добра справа, бо пішли в небуття (поки що) протиріччя між олігархами, і всі вони з єдиною патріотичною позицією висвітлюють війну. З іншого боку, ми розуміємо, що є певні питання до цього марафону. Зокрема, участь в ньому тих ведучих, які раніше просували проросійський порядок денний. І дуже важливо, щоб саме ці журналісти не відчували, що це і їх нагородили Пулітцерівською премією. Бо точно не їх, а саме тих, що завжди займали проукраїнську позицію. 

Ілона Довгань: Тобто пропагандисти тепер теж мають цю премію? Всі “під одну гребінку”?

Наталія Лигачова: Саме це питання ми ставимо, як і багато наших колег. Може, і звернемось до керівників нашої держави з цим. Бо ми вважаємо, що вони не можуть бути причетні до медіаспільноти і бути причетними до ведення єдиного марафону.

Ілона Довгань: Але чому вони продовжують вести марафон попри численні звернення і що з цим можна зробити?

Наталія Лигачова: Я думаю, що треба звернути на це увагу Мінкульту і Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Вони вже почали з нами вести певний діалог і сподіваємось, що вдасться завдяки цьому діалогу досягти певних зрушень в питанні.

Ілона Довгань: Що думаєте про обмеження роботи журналістів, які діють зараз? І як не втратити свободу слова після війни?

Наталія Лигачова: Так, це дуже важливо. І ми на всіх зустрічах, в тому числі із міжнародними партнерами, підкреслюємо, що зараз ці розумні обмеження після війни треба одразу скасовувати і повертатись до вільного обігу інформації. Завдання журналістів передусім – інформування суспільства.

Ілона Довгань: Як ви ставитесь до російсьмовних каналів? Я маю на увазі ситуації, коли в деяких країнах закрили російські канали, але створили свої, які мовлять російською.

Наталія Лигачова: Я вважаю, що під час війни це виправдано. Я не думаю, що якось можна вплинути на росіян, які підтримують цю війну. Але багато по світу російськомовних людей. І доносити їм правду про війну треба російською мовою. Але я би обережно ставилась до створення вигідних умов для російських медіа. Я певна, що світ зараз має підтримувати передусім українські медіа. 

Ілона Довгань: Як змінилось ставлення закордонних колег до війни з часу 2014 і зараз, коли відбулось повномасштабне вторгнення?

Наталія Лигачова: Хтось змінив ставлення, хтось – ні. Часом серйозні дослідники кажуть про “війну путіна” і про “діалог з росіянами”. Ми не будемо цього робити. Відповідальність за війну несе і путін, і російський народ. До діалогу треба ще довго йти. Нам з цим треба працювати. Так, в росії є адекватні люди, які нормально сприймають ситуацію. Але вони не могли протидіяти тому, що відбулось і відбувається. Але спершу треба допомогти нам перемогти росію, а тоді думати, як з цими росіянами взаємодіяти.