Останнє десятиліття ЗМІ. Головні події в історії українських медіа 2000-2009 років

ГО “Телекритика”

Наразі ми стали свідками завершення не лише року, але й десятиліття. Тож ТК вирішила згадати найголовніші його події, важливі для розуміння того, що з нами за цей час відбулося й продовжує відбуватися. Задля підготовки цього матеріалу – хоча це саме журнальний матеріал, а не підручник з історії – ми перечитали сотні статей із власних друкованих та електронних архівів, аби не оминути увагою нічого гідного. На хроніку 2004 року редакцією було вирішено дати вдвічі більше сторінок, оскільки тодішньої осені, зі зрозумілих причин, відбувся справжній прорив журналістської професії, який передував прориву всього суспільства в політичному сенсі.

Втім, переглядати купу документів було заняттям не з найприємніших. Майже однаково соромними виглядають роки до 2004-го й кілька років після нього. З різних, зрозуміло, причин: якщо події до президентських виборів нагадували відкриту ворожнечу журналістів (звичайно, не тих, що смиренно чи навіть із задоволенням виконували темники) із владою, то в наступні кілька років трапилося величезне розчарування в новому керівництві державою. Але головне, що тоді, що зараз: журналістика в Україні залишається «привідним ремінцем» політики, займаючись переважно ретрансляцією політичного піару та популізму. Замість того, щоби виробляти власний «порядок денний», артикулюючи перш за все суспільні, а не владні й олігархічні інтереси.

Головна постать для ЗМІ цього десятиліття — в ідейному розумінні — була очевидною. Це Леонід Кучма, який разом із вищезгаданими десятьма роками прощається з нами з обкладинки останнього числа ТК 2009. Якщо в першу половину десятиліття Кучма був утіленням влади та владних утисків свободи слова (хоча багато чого було зроблено без його прямої участі), то в наступні роки відбулася консервація кучмістських стратегій. Запропонована за часів його правління в країні модель ручного керування журналістами виявилася надзвичайно зручною як для можновладців, так і для власників ЗМІ та їхніх менеджерів. Цей факт пояснюється навіть не стільки тим, що владний марафон після 2004 року продовжили майже всі персонажі, хто до того брав у ньому участь, скільки тим, що обмеження журналістських свобод (в тому числі й економічних) надто комфортне в будь-якій системі, від квазіавторитарної до ліберально-капіталістичної. Не будемо забувати, що в розгулі джинси (в тому числі й політичної) у другій половині десятиліття винні найбільші медіакомпанії та телеканали, що будь-які аномалії свого ефіру можуть пояснити необхідністю заробляти гроші. Ну і, звісно, дзвінки із владних кабінетів різних рівнів до редакцій із проханнями, вимогами або погрозами теж нікуди не поділися.

Та, прощаючись із десятиліттям, чи розстаємося ми з його моделлю відносин ЗМІ, суспільства та влади?

Здається, що так, але справа тут не в еволюції саме української журналістики. Спостерігаючи за подіями вітчизняного ринку ЗМІ, важливо не втратити розуміння того, що сталося в нульових роках із журналістикою та масмедіа на концептуальному рівні в усьому світі. А саме — остаточне  знецінення інформації. Мабуть, це десятиліття було останнім, коли свій кар’єрний шлях починали, так би мовити, класичні журналісти, які звикли винаходити інформацію і за це мати успіх в аудиторії. Сьогодні ж від інформації вже нікуди подітися, й аудиторії вона не надто потрібна, особливо якщо за неї доводиться платити. Відбувається нове винаходження журналістської професії, і процес цей, здається, лише на самому початку. Тож, залишається сподіватися, що він призведе до більшої демократизації інформаційного простору, і це досягнення буде більшим за ті вади, які також здаються неминучими (хворобливе інформаційне засмічення — одна з цих вад).

2000 рік

У лютому 2000 року на каналі «1+1» відбувся прем’єрний показ 15-серійної картини власного виробництва «День народження Буржуя» (режисер Анатолій Матешко, сценаріст Юрій Рогоза). Перший український серіал на сучасну тематику — про розкішне життя бізнесменів у криміналізовану епоху  знімався каналом спільно з російським НТВ, де він також був продемонстрований. Фільм пройшов із великим успіхом, тому 2001 року було знято його продовження.

17 квітня в інтернеті з’явилося видання «Українська правда», засноване журналістом Георгієм Ґонґадзе. Метою роботи сайту було поширення альтернативних думок щодо подій в Україні, оскільки в той час державний апарат уже був майже повним узурпатором інформаційного простору. УП друкувала політичні новини, статті про найвищих посадовців держави, частину публікацій передруковувала з газети «Грані».

Майже одразу сайт привернув увагу керівництва країни: у липні Ґонґадзе подав заяву до Генпрокуратури про те, що за ним ведеться зовнішнє спостереження, втім, ніяких заходів для безпеки журналіста вжито не було.

У травні канал СТБ зареєстрував програму «Вікна» як власну торгову марку, до того програми з такою назвою виходили на різних телеканалах. На інформаційні випуски СТБ робив особливу ставку у своєму ефірі та згодом зміг виробити притаманну лише його «Вікнам» іронічну подачу новин. Керівником інформаційної служби каналу з початку 2000 року був Юрій Горбань.

1 вересня компанія KP Publications запустила новинний сайт «Корреспондент», який сьогодні є одним із найбільш популярних у своїй категорії в Україні. У березні 2002 року KP Publications розпочала видання однойменного журналу. Головним редактором обох проектів на початку їхньої роботи був Олег Лисенко. Згодом сайт очолила Юлія Макгаффі, а журнал – Віталій Сич. Друкований «Корреспондент» — це перший національний український тижневик у форматі general interest, побудований за американським взірцем стандартизованої журналістики Newsweek. До кінця десятиліття з’явилася ще низка видань аналогічного спрямування, хоча й із різними акцентами у редакційній політиці: «Профіль», «Фокус», «Главред», «Український тиждень».

 

Георгій Ґонґадзе з дружиною Мирославою та доньками, 1999 рік. Фото Юрія Венгереша

16 вересня після виходу з будинку своєї заступниці в «Українській правді» Олени Притули зник Георгій Ґонґадзе. 2 листопада у місті Таращі Білоцерківського району було знайдене обезголовлене тіло, в якому дружина Ґонґадзе Мирослава впізнала свого чоловіка.

28 листопада голова Соціалістичної партії Олександр Мороз під час прес-конференції у Верховній Раді включив запис однієї з аудіокасет, які йому надав колишній охоронець Леоніда Кучми Микола Мельниченко. На плівках чоловік, чий голос нагадує голос Леоніда Кучми, у брутальних виразах обговорює зі співрозмовниками те, як необхідно розправитись із Георгієм Ґонґадзе. Фігурантами плівок Мельниченка Мороз назвав голову Адміністрації президента Володимира Литвина, міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка та голову СБУ Леоніда Деркача.

Влада відкинула будь-які звинувачення на свою адресу, зокрема, Леонід Кучма так висловився з приводу заяви Мороза: «Я хворих людей не коментую». Та обнародування плівок Мельниченка спричинило найбільший в історії України суспільний скандал, пов’язаний із масмедіа.

15 грудня в Києві розпочались акції протесту політичної опозиції та громадських організацій, які за чотири дні оформилися у довгострокову кампанію «Україна без Кучми», що мала метою скинення президента України та керівників силових відомств із їхніх посад. Під час перебігу кампанії її учасники будували в центрі столиці наметові містечка і вступали в зіткнення з органами правопорядку, через що ряд протестантів було засуджено до тюремного ув’язнення.

Хоча тодішній прем’єр-міністр України Віктор Ющенко не схвалював дій опозиції, після своєї відставки 29 травня 2001 року він долучився до її лав та зробив справу Ґонґадзе одним із ключових елементів своєї виборчої риторики у 2002-му та 2004 роках. Утім, справу вбитого журналіста до кінця десятиліття так розкрито і не було, й вона перетворилася на об’єкт політичних спекуляцій та шантажу.

18 вересня один із найстаріших незалежних українських каналів ICTV вийшов у ефір із повністю оновленою програмною сіткою та дизайном, що був виконаний у помаранчевому кольорі. Зміни були спричинені тим, що у 2000 році канал у його власника – американської компанії Story First Communication — викупили структури крупного комерсанта Віктора Пінчука. Генеральним директором каналу був призначений колишній ведучий масових свят Олександр Богуцький, а керівником інформаційної служби — російський тележурналіст Дмитрій Кисельов. Пан Кисельов працював на ICTV близько п’яти років і запам’ятався вмілими маніпуляціями у новинах та аналітичних програмах на користь української влади та проти опозиції.

2001 рік

8 квітня компанія KP Publications видає перший номер журналу «Афіша», присвяченого розвагам у столиці. Першим головним редактором був Костянтин Дорошенко, після нього на цій посаді працювали Катерина Давидова, Влад Фісун, Ганна Довгаль. До кінця десятиліття «Афіша» успішно працювала в рідному видавництві, доки не став спадати інтерес читачів і рекламодавців, а власник не почав пошук способу позбавитися колись дуже прибуткового журналу.

25 квітня у столичному Палаці «Україна» відбулася перша церемонія нагородження професійною премією «Телетріумф». Премія була заснована у грудні 2000 року рішенням Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Оргкомітет отримав 115 заявок від 51 телерадіокомпанії. Переможців у 14 номінаціях визначали 72 експерти українського телебачення. Премії дісталися каналам «Інтер», «1+1», ICTV і Новому. Зокрема, кращими інформаційними програмами були визнані «Репортер» та «Підйом» Нового каналу, кращою ведучою інформаційної програми — Алла Мазур з «1+1», а кращим репортером — Артем Шевченко з ICTV.

1 червня в ефір вийшов новий музичний канал Enter, що належить групі каналів «Інтер». Невдовзі з’явився кіноканал Enter Film.

7 липня у лікарні Слов’янська помер журналіст, директор ТРК «ТОР» Ігор Олександров. 3 липня у фойє його власної телекомпанії на нього було здійснено напад: Олександрова побили спортивними бітами, внаслідок чого він опинився в комі й за кілька діб загинув.

Ігор Олександров був відомий своїми розкриттями мафіозних груп, які діяли в регіоні, зокрема програмою «Без ретуши». Його вбивство привернуло увагу колег журналіста та керівництва країни, яке ще й досі переживало скандал після вбивства Георгія Ґонґадзе.

За кілька місяців після злочину міліція затримала безробітного Юрія Вередюка, якому прокуратура висунула звинувачення у вбивстві Олександрова. Втім, у травні 2002 року суд виправдав Вередюка за недоведеністю його вини, а сам він у липні несподівано помер. Пізніше правоохоронні органи визнали притягнення Вередюка до відповідальності за вбивство Олександрова фальсифікацією, а також те, що самого Вередюка було отруєно під час перебування в ізоляторі. За фальсифікацію покарання ніхто не зазнав.

Лише 7 липня 2006 року Апеляційний суд Луганської області засудив підприємців Олександра та Дмитра Рибаків як замовників вбивства Олександрова до 15-ти й одного року ув’язнення відповідно, виконавців вбивства Олександра Онишко та Руслана Турсунова до 12-ти й шести років ув’язнення, а Сергія Корицького як посібника — до 2,5 року.

24 вересня «Інтер» зняв із сітки мовлення випуски новин російського «Первого канала», які ретранслював із самого початку своєї роботи, і замінив їх власними. Вести вечірні новини стала Світлана Леонтьєва. Цього року «Інтер» почав кардинально змінювати свою програмну сітку, наповнюючи її програмами власного виробництва та зменшуючи частку російських програм.

27 вересня в офісі організації «Інтерньюз-Україна» відбулася презентація інтернет-видання Телекритика (з 2016 року — «Детектор медіа»), присвяченого висвітленню подій в царині ЗМІ, критичним оглядам медійного контенту, утвердженню експертного середовища в цій галузі та стеженню за дотриманням українськими журналістами цивілізованих стандартів професії.

В лютому 2004 року вийшов перший номер друкованого журналу «Телекритика».

Восени 2001 року керівництво СДПУ(о), готуючись до парламентських виборів, звертається до російської консалтингової компанії «Фонд ефективної політики», провідні спеціалісти якої Глєб Павловський і Марат Ґельман вибудували для партії стратегію створення медіаполітичного холдингу. В їхній схемі владний ресурс допомагав нарощувати вплив навіть на ті ЗМІ, які ані юридично, ані економічно не були пов’язані з партією. За лічені місяці загальновідомим стане термін «темник», який був уведений саме консультантами СДПУ(о). Темниками називали списки актуальних тем дня та очікуваний кут їхньої подачі журналістами. Ці списки розсилалися керівникам провідних ЗМІ з Головного управління інформаційної політики Адміністрації президента Кучми, очолюваного Сергієм Васильєвим. Так в Україні було фактично введено державну цензуру.

Впроваджувачі темників, російські політтехнологи Марат Ґельман ( на фото зверху) і Глєб Павловський (на фото знизу). Фото Валерія Мілосердова

27 грудня розпочалося тестове мовлення першого всеукраїнського музичного телеканалу М1 у Києві. Виробництво каналу здійснювало ЗАТ «Теле-Один», яке до того виробляло музичні програми для ICTV і знімало відеокліпи для вітчизняних виконавців.

2002 рік

Новий рік канал «Інтер», уперше в історії українського телебачення, зустрів із мюзиклом власного виробництва «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», в якому знялися вітчизняні й російські естрадні зірки і драматичні актори. Мюзикл було продано також для одночасної трансляції на Першому каналі Росії.

23 січня в ефірі української служби «Радіо Свобода» відбулися передвиборчі дебати Віктора Медведчука та Юлії Тимошенко напередодні парламентських виборів. Це був  перший випадок дебатів у ЗМІ між представниками влади та опозиції такого рангу, що викликало неабиякий медійний ажіотаж навколо цієї зустрічі. Тимошенко, яка тоді перебувала у передвиборному турне по Західній Україні, погодилася перервати свою поїздку і повернутися до Києва для участі не по телефону, а в студії.

 Віктор Медведчук, Юлія Тимошенко і журналістка Юлія Жмакіна у студії «Радіо Свобода», 23 січня 2002 року. Фото Валерія Мілосердова

В свою чергу Віктор Ющенко відмовився зустрітися з Віктором Медведчуком на дебатах каналу «1+1».

15 травня генеральний продюсер телеканалу «1+1» Олександр Роднянський розпочав роботу на посаді гендиректора російського телеканалу СТС. При цьому свою посаду на «1+1» він не залишив, хоча поступово почав віддалятися від українського телевізійного ринку.

20 червня було перекрито вихід в ефір київській телекомпанії ЮТАР. Раніше, 17 квітня, Нацрада з питань ТБ і РМ відмовила їй у переліцензуванні на право мовлення. Це рішення було оскаржено в Господарському суді, втім, частоту ЮТАРу було передано компанії «TV-Табачук». На запитання журналістів, чи не пов’язаний цей факт із опозиційністю телеканалу, шеф-редактор «Новин» ЮТАРу Леонід Воєводін зауважив, що мовник є не опозиційним, а незаангажованим, і намагався об’єктивно й неупереджено висвітлювати події.

27 серпня відбулася зустріч керівників ICTV, «Інтеру», Нового каналу, СТБ, НТКУ і провідних рекламних агентств D’Arcy/Starcom MediaVest Group, Initiative Media та Провід/BBDO/Media Direction, під час якої вони уклали  установчий договір про створення Індустріального телевізійного комітету. Основною метою асоціації була організація збалансованої системи соціологічних досліджень телевізійної аудиторії та сприяння розвитку телевізійного ринку в Україні. Головою асоціації було обрано Олега Попенка, генерального директора D’Arcy/Starcom MediaVest Group. Першим кроком ІТК було рішення про розширення панелі телевізійних досліджень до міст із населенням більше 50 тисяч (раніше вимірювання проходили в містах із населенням більше 200 тисяч). Серед операторів досліджень було обрано компанію «ГфК», хоча ще півтора року вимірювання водночас проводила і компанія AGB, яка займалася ними раніше й від послуг якої не хотів відмовлятися канал «1+1».

16 вересня в центрі Києва відбулася масштабна акція протесту опозиції «Повстань, Україно!». Напередодні акції концерном РРТ було прийнято рішення про профілактику всіх київських мовників у цей день, а після акції в ефір семи каналів вийшли ідентичні сюжети про позицію виконавчої влади щодо маніфестацій. Ігнорування опозиції провладними медіа призвело до того, що 23 вересня Петро Симоненко, Олександр Мороз і Юлія Тимошенко зайшли в студію новин Першого національного за 15 хвилин до початку прямого ефіру й заявили про намір звернутися до народу України. Новини в ефір не вийшли, але між опозиціонерами й керівництвом каналу була досягнута домовленість про виділення 10 хвилин для жаданого звернення в інший день.

18 вересня засновники газети «Сегодня» не очікувано для своїх співробітників оголосили про зміну фундатора та головного редактора видання Олега Нипадимки. Він пов’язав своє раптове звільнення з видання із політичними міркуваннями її власників, які порекомендували йому поставити свій підпис під готовою заявою про звільнення. За тиждень після цього залишив посаду редактор відділу політики Віктор Шлінчак, мотивуючи власний крок уведенням цензури в редакції газети «Сегодня».

Після призначення в червні керманича СДПУ(о) Віктора Медведчука головою Адміністрації президента, владні темники почали надходити всім провідним телеканалам країни, а не лише тим, що контролювалися СДПУ(о). Це викликало обурення журналістської спільноти, представники якої на сторінках провідних інтернет-видань, зокрема «Телекритики» та «Української правди», виступили із рядом статей, що закликали до організації спротиву. «Телекритика» водночас піддавала гострій критиці  маніпулятивні підцензурні новини телеканалів,  теж закликаючи журналістів до невиконання темників.   Однією з найпомітніших публікацій  того часу стала стаття телеведучого Романа Скрипіна «Так жити не можна?», в якій він запропонував колегам об’єднатися задля протистояння тиску влади та «корпоративним інтересам» власників ЗМІ. Ці дискусії в журналістському середовищі, а також підтримка спротиву медійників Комітетом Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, який тоді очолював представник опозиції Микола Томенко, стали фундаментом «Журналістської осені» – публічного організованого руху демократично налаштованих представників мас-медіа проти політичної цензури.

3 жовтня близько півсотні київських журналістів, зібравшись разом у столичному Будинку кіно на круглий стіл, підписали «Маніфест українських журналістів із приводу політичної цензури», до якого потім підписами на сайті «Детектор медіа» приєдналися 467 їхніх колег зі всієї країни.

5 жовтня вже понад 100 журналістів у Будинку вчителя сформували, за пропозицією журналістів Ірини Чемерис, Наталії Лигачової, Андрія Шевченка,  Страйком та Оргкомітет зі створення Всеукраїнської незалежної профспілки працівників ЗМІ (згодом – Незалежної медіапрофспілки). Журналісти також прийняли текст заяви, в котрій уперше намагалися визначити своє розуміння «політичної цензури» та її відмінності від «редакційної політики» медіа.

Під час кампанії ряд окремих ЗМІ виступили із заявою про політичний тиск на них. Так, журналістський колектив новинної агенції УНІАН 10 жовтня вступив у публічний конфлікт із новопризначеним керівником інформаційної служби Василем Юричком, який упроваджував у редакційній політиці інтереси влади. Внаслідок цього незабаром пана Юричка було відсторонено від керівної посади.

Журналісти за підтримки профільного Комітету ВР також зініціювали проведення парламентських слухань «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні», які пройшли 4 грудня. Їхнім результатом стало прийняття ВР у 2003 році Закону, що  дав визначення поняттю «цензура»,  встановив відповідальність за неправомірну відмову в наданні інформації, звільнив від відповідальності за висловлення оціночних суджень та заборонив органам державної влади і місцевого самоврядування позиватися до суду щодо дифамації. У січні 2003-го, після ряду зустрічей журналістів із представниками Парламентської асамблеї Ради Європи, ПАРЄ винесла резолюцію, в якій ішлося про тиск на українські ЗМІ з боку Адміністрації президента.

Все це призвело до певного зменшення тиску влади на масмедіа. Але все-таки у 2002-2003 роках українським журналістам не вдалося масштабно і системно консолідуватися для радикальних форм протесту проти цензури. Страйком згодом був розпущений, а редакційна політика каналів  згодом знову набула тотально-темниківського характеру.

30 жовтня в білоруському лісі було знайдено тіло директора агенції «Українські новини» Михайла Коломійця, який за дев’ять днів до того зник. Його смерть настала внаслідок повішення, що правоохоронні органи класифікували як самогубство. Розслідування, проведене колишніми співробітниками Коломійця, показало, що в останні місяці життя він страждав від депресії та фінансових розбіжностей із партнером по бізнесу Валерієм Хорошковським, у наслідок чого виникла загроза втрати паном Коломійцем «Українських новин».

2003 рік

8 січня відновила роботу редакція сайту «Обком», який почав функціонувати за підтримки фонду «Відродження». Його роботу було призупинено 19 лютого 2002 року в результаті дій податкової міліції, що вилучила документи й устаткування інтернет-видання без законних підстав. Жоден позов, який «Обком» подавав із цього приводу, не було розглянуто в судах.

10 січня керівник харківської медіагрупи «Об’єктив» Зураб Аласанія повідомив, що закриває власну аналітичну програму «Объектив-обзор», аби зберегти всю медіагрупу загалом. До змісту програми начебто демонструвала надто великий інтерес влада і згодом розпочала тиск на колектив.

18 січня був знайдений мертвим журналіст «Радіо Свобода» Сергій Набока. Його смерть настала внаслідок хвороби серця. На жаль, цей рік був відмічений смертями та загибеллю українських журналістів. 8 березня, під час військової операції в Іраку, загинув оператор Reuters Тарас Процюк, а 9 квітня, в автокатастрофі під Києвом — легендарний Олександр Кривенко, який на той час був керівником «Громадського радіо». Влітку в автокатастрофі загинув головний редактор дніпропетровської газети «Собор» Володимир Єфремов.

23 січня вийшов перший номер «Газеты по-киевски», мабуть, найуспішнішої щоденної газети, що почала виходити в цьому десятилітті. Фундатор проекту та головний редактор – Сергій Тихий.  Згодом «Газета» відкрила кілька локальних видань у містах-мільйонниках – Харкові, Одесі, Донецьку, Львові, Дніпропетровську.

На початку лютого відбувся продаж Нового каналу російською «Альфа-групп» Віктору Пінчуку. Сторони відмовилися коментувати цю угоду, її сума розголошена не була. За неофіційними даними, за Новий було заплачено близько $25 млн. Цього ж року пан Пінчук розпочав переговори про купівлю каналу СТБ у російської корпорації «Лукойл», які успішно завершилися у 2004-му.

13 лютого НТКУ оголосила, що Україну на пісенному конкурсі «Євробачення», в якому вона того року приймала участь уперше, представлятиме співак Олександр Пономарьов. Він отримав це право за підсумками внутрішнього відбору, проведеного телекомпанією. У фіналі конкурсу в травні, що проходив у Ризі, Пономарьов посів 14-е місце.

27 березня відбулося представлення нового президента НТКУ колективу телекомпанії. За наказом Кучми її очолив Олександр Савенко, який до того був керівником Управління з питань взаємодії із засобами масової інформації та органами державної влади Адміністрації президента.

2 квітня канал «1+1» оголосив, що знімає з ефіру політичну програму «Проте» через її низькій рівень. На думку генерального продюсера «Плюсів» Олександра Роднянського, одіозний проект Дмитра Джангірова і його тезки Корчинського не відповідав високим стандартам телевізійної продукції на телеканалі. Втім, програма, змістом якої були карколомні розправи з політичною опозицією, всупереч бажанню керівництва каналу, в ефірі тоді залишилася і припинила виходити лише влітку 2004 року.

17 червня фундатор і почесний президент телеканалу «Інтер», віце-спікер Верховної Ради Олександр Зінченко повідомив співробітникам інформаційної служби мовника, що більше не має до нього стосунку. З усіх робочих питань він порадив звертатися до акціонера «Інтера» Ігоря Плужникова. Присутнім на зустрічі, що продовжувалася лише п’ять хвилин, пан Зінченко пояснив, що йому не вдалося відстояти ті зміни, які проходили в інформаційному мовленні каналу.

 Олександр Зінченко (біля колони) залишив керування «Інтером» Ігорю Плужникову (в окулярах). Фото Валерія Мілосердова

За три дні Олександр Зінченко повідомив СДПУ(о), що виходить з її лав, оскільки не розділяє позиції керівництва партії з багатьох суспільно-політичних питань і має «значні розбіжності у розумінні моральних і етичних норм життя».

Незабаром він почав співпрацювати з опозиційними силами й очолив виборчий штаб Віктора Ющенка напередодні президентських виборів.

11 липня Верховна Рада прийняла закон про повну заборону реклами тютюнових виробів на радіо і телебаченні та на перших і останніх сторінках друкованих видань. Також законом була передбачена заборона реклами алкогольних напоїв на радіо й телебаченні в період із 6:00 до 23:00 години. У вересні цю норму підписав президент.

Влітку майже одночасно було оголошено про закриття авторської програми Оксани Новосад «Імпреза», присвяченої опері та балету, на каналі СТБ і «Останньої барикади» (режисер Алла Липовецька, ведучі Михайло Бриних та Марина Баранівська), присвяченої сучасній культурі, на «1+1». Хоча ці програми виходили в непраймовий час і через свою тематику не могли збирати високі показники, канали були незадоволені їхніми рейтингами. Так, із сітки популярних національних мовників зникли хіба не єдині проекти дійсно про культуру, а не стосовно життя зірок шоу-бізнесу. Цю прогалину комерційне українське ТБ і до сьогодні не має наміру заповнити.

1 вересня телеканали «Експрес-інформ» та НБМ розпочали синхронне мовлення під одним логотипом – «5 канал». Із квітня в цій телевізійний структурі, власником якої був комерсант Петро Порошенко, працювали журналісти Роман Скрипін і Андрій Шевченко. 6 червня, вперше в історії вітчизняних ЗМІ, відбулося підписання політичної угоди про взаєморозуміння між власниками та журналістським колективом «Експрес-інформу» відповідно до публічних засад редакційної політики. За текстом угоди, власники «Експрес-інформу» виявили довіру журналістам щодо їхніх професійних якостей і гарантували невтручання у виробництво інформаційних програм.

15 вересня набрало чинності рішення Нацради з питань ТБ і РМ про запровадження телеканалами класифікації відеопродукції візуальними позначками в залежності від категорії осіб, на яку ця продукція розрахована. Так у телевізійному ефірі з’явилися графічні позначки: зелене кружальце (фільми для всієї аудиторії), жовтий трикутник (для дітей у присутності батьків) та червоний квадрат (тільки для дорослих).

2004 рік

17 лютого радіостанція «Довіра» припинила трансляцію програм української служби «Радіо Свобода». Приводом для припинення п’ятирічної співпраці було названо переформатування програмного наповнення «Довіри», хоча в чому воно полягало, компанія не повідомляла. Президент «Радіо Свобода» Томас Дайн назвав це рішення таким, що свідчило про регрес на шляху самовираження в Україні, й поклав відповідальність за нього на нового генерального продюсера радіостанції Сергія Кичігіна, фундатора газети «2000».

28 січня Шевченківський районний суд Києва, розглянувши позов організації «Міжнародний антифашистський комітет» проти газети «Сільські вісті», вирішив задовольнити його й припинити випуск видання. Причиною позову були публікації фрагментів книги «Єврейство в Україні» авторства Василя Яременка, професора Міжрегіональної академії управління персоналом, відомої своєю шовіністичною ідеологією. Суд розцінив ці публікації як такі, що розпалюють міжнаціональну ворожнечу. На той час «Сільські вісті», контрольовані Соціалістичною партією України, були однією з наймасовіших опозиційних газет у державі, тому опозиція розцінила цю акцію як наступ на її свободу. Втім, 27 листопада того ж року рішенням Апеляційного суду Києва випуск газети було відновлено.

3 березня представниками «Укрчастотнагляду» було вимкнуто передавач радіостанції «Континент». Її директор Сергій Шолох стверджував, що протягом тривалого часу на нього чинили тиск представники СДПУ(о), які погрожували «фізичним кінцем» самому Шолоху й радіостанції, якщо остання продовжить трансляцію «Радіо Свобода» після відмови радіо «Довіра». «Континент» також надавав ефір західним станціям: Бі-бі-сі, «Німецькій хвилі», «Польському радіо» й незалежному «Громадському радіо». Незабаром Сергій Шолох виїхав до США, отримавши там статус біженця. Леонід Кучма назвав цей конфлікт таким, що має суто діловий характер.

24 квітня телеканал ТЕТ повністю змінив сітку мовлення і став розважальним. Його наповнення складали в основному програми російського каналу СТС. У травні мовник почав ретрансляцію скандального російського реаліті-шоу «Дом-2», яке найближчими роками виявилося найбільш помітною програмою ТЕТ, одного з найстаріших незалежних каналів України.

30 квітня головою правління каналу СТБ було призначено Володимира Бородянського, який до того працював керівником відділу управління медіаактивами Альфа-банку. Це призначення виявилося початком змін у керівництві умовного телевізійного холдингу Віктора Пінчука та переформатування каналів групи. У вересні ТК опублікувала інформацію про те, що умовним керівником умовного холдингу перестав бути Олександр Ткаченко, а на його місце був призначений Олександр Богуцький. Оскільки йшлося про вельми ілюзорні, з точки зору бюрократії, речі, цей факт жодна зі сторін не підтвердила. Втім, у січні 2005 року Олександр Ткаченко, який був головою правління Нового каналу із самого заснування, залишив його, а керівником стала Ірина Лисенко, що до того працювала програмним директором каналу.

6 травня оголошено про призначення прес-секретарем голови уряду Віктора Януковича Ганни Герман, яка до того працювала керівницею київського бюро «Радіо Свобода». Її призначення викликало бурхливу реакцію в професійному середовищі, що вбачало аж надто велику зміну характеру між обов’язками пані Герман на минулій роботі й на новій. На першій власній прес-конференції у якості речника Януковича Ганна Герман заявила: «Я завжди дорого коштувала. Всюди, де я буду працювати, я буду працювати за добрі гроші».

12 травня вийшов перший номер ділової газети «Экономические известия», фінансованої Сергієм Тігіпком. Перший головний редактор — Костянтин Донін. За півтора року видання перейшло з режиму виходу три рази на тиждень на щоденний.

5 червня на зборах Київської незалежної медіа-профспілки її головою обраний Єгор Соболєв. КНМП за підтримки інших громадських організацій і сайту «Телекритика» розпочала підготовку журналістського протесту проти темників.

7 червня Нацрада з питань телебачення і радіомовлення винесла Новому каналу догану за трансляцію російської програми «Окна», в якій ведучий Дмитрій Нагієв радив жінці позбавлятися українського акценту за допомогою мінету. Це було реакцією Нацради на статтю в ТК авторства Лариси Руденко «А мы за это еще и платим». Новий мав вибачитися перед телеглядачами за вихід в ефір програми образливого для українців змісту, що канал зробив в ефірі за кілька тижнів. У серпні Нацрада визначила, що «Окна» можна транслювати лише після 23-ї години.

23 червня 5 канал звернувся до органів влади, а також до міжнародних організацій із відкритим листом, в якому вимагав від українських можновладців припинити самочинне відключення мовника в кабельних мережах окремих регіонів. Спочатку канал було відключено в містах Донецької області, а з 4 серпня — Дніпропетровської, а також у Харкові, Полтаві, Кривому Розі, Маріуполі. Офіційна причина зупинення трансляції — технічні проблеми. У приватних розмовах представники кабельних компаній говорили 5-му каналу, що відключити його наполегливо радить місцева влада.

11 серпня в ефір виходить радіо НАРТ, яке пов’язували з Олександром Зінченком. Станція була розмовною й опозиційною, зігравши велику роль у консолідації опозиційно налаштованої аудиторії напередодні й під час Помаранчевої революції. У такому форматі радіостанція проіснувала лише 10 місяців, а потім її було закрито власниками.

Напередодні другого туру президентських виборів посилився тиск на ЗМІ й журналістів.

24 жовтня в ефірі програми «Епіцентр» показано сюжет журналістки ТСН Лесі Сакади про біографію Віктора Януковича, в якому жодного слова не було сказано про судимості кандидата в президенти. В інтерв’ю ТК Сакада розповіла, що зробити такий сюжет вона була змушена, бо отримала вказівки щодо інформації, яка може бути озвучена в ефірі. Це інтерв’ю було сприйняте колегами як приклад мужності журналістки, що сказала про тиск уголос.

25 жовтня ряд працівників 5-го каналу оголосили голодовку. Приводом було те, що банківські рахунки мовника були заморожені через позов народного депутата Володимира Сівковича, який вимагав від каналу та його власника Петра Порошенка вибачень за поширену інформацію щодо участі Сівковича в парламентській комісії з розслідування отруєння Віктора Ющенка. Водночас ліцензія 5-го на мовлення в Києві була анульована в суді за позовом «ТВ-Табачук»: суд визнав, що 5 канал раніше отримав її незаконно, через що «ТВ-Табачук» утратила частоту мовлення в столиці. Врешті, ці проблеми були вирішені. В ефірі каналу «Інтер» Сівкович оголосив про те, що забирає позов із суду, а частота мовлення залишилася за 5-м. Акція голодування завершилася 2 листопада. Разом ці події було розцінено як спробу владної розправи з єдиним опозиційним телеканалом. А голодування працівників 5-го каналу стало прикладом колективного спротиву для колег.

26 жовтня в ефірі «Інтера», «1+1» та Першого національного відбулося спілкування телеглядачів із президентом Росії Владіміром Путіним. Його провели Ольга Таукач, В’ячеслав Піховшек та Олександр Мельничук. Путін повідомив, що Росія готова до спільних дій задля відтворення Радянського Союзу.

28 жовтня журналісти п’яти національних телеканалів — «Інтера», Нового, НТН, ТОНІС та ICTV — заявили про політичний тиск на їхні медіа й своє небажання виконувати темники. За кілька днів під заявою, яка була опублікована «Детектор медіаю», стояли підписи 346 журналістів з усієї країни. Також 28 жовтня сім журналістів служби новин «Плюсів»: Наталка Фіцич, Юлія Бориско, Віктор Заблоцький, Ігор Скляревський, Федір Сидорук, Галина Бецко та Мар’яна Воронович, на знак протесту проти цензури звільнилися з каналу. Ця дата вважається офіційним початком журналістської революції, що передувала революції Помаранчевій.

 Наслідок Помаранчевої революції в Києві – інаугурація президента Ющенка. Фото «Укрінформ»

На початку листопада ТРК «Ера» перестала керуватися темниками для підготовки новин, що дало змогу глядачам Першого національного каналу, на якому виходить «Ера», вперше побачити новинні сюжети, не цензуровані Адміністрацією президента.

9 листопада ведучий новин Першого національного Володимир Голосняк був звільнений із роботи за відмову читати темник про Віктора Януковича.

Двоє ведучих «1+1», Олесь Терещенко й Андрій Тичина, відмовилися вести виборчий марафон на каналі 21 листопада через темники. Програму вів лише В’ячеслав Піховшек.

23 листопада КНМП і «Детектор медіа» провели акцію «Ми не брешемо!», звернувшись до журналістів із закликом припинити брехню у вирішальний для країни час. Звернення прочитав в ефірі ТРК «Ера» ведучий «Плюсів» Анатолій Борсюк. Того ж дня почала діяти ініціатива громадських організацій «Правда переможе». Журналісти, що брали там участь, розсилали оперативно підготовлені ними тексти всім ЗМІ для безкоштовної публікації. Був створений сайт «За правду», а також двосторінкова газета «Правда переможе», яка виходила кілька разів на день накладом 900 екземплярів і безкоштовно розповсюджувалася серед учасників акції протесту на Майдані. Над проектом працювали Єгор Соболєв, Євген Глібовицький і журналістка ТК Наталія Данькова.

24 листопада «Інтер», «1+1» та Перший національний почали працювати в одному режимі – замість новин ішло включення з «Демократичного центру» в штабі Віктора Януковича. За добу журналіст «Інтера» Олександр Лук’яненко, який працював на цьому майданчику, звільнився через те, що він не був попереджений про формат марафону.

Сурдоперекладач Першого національного Наталя Дмитрук під час новин 25 листопада проігнорувала основний текст і повідомила своїм глядачам: «Результати ЦВК є сфальсифікованими. Не вірте. Наш президент — Ющенко. Мені дуже прикро, що до цього доводилося перекладати неправду. Більше я цього не робитиму. Не знаю, чи побачимося».

Після початку Помаранчевої революції 22 листопада керівництво каналів почало реагувати на хвилю журналістських протестів.

Помаранчева революція у Львові. Фото УНІАН

25 листопада «1+1» у прямому ефірі попросив вибачення перед глядачами за «упередженість інформації, яка досі поширювалася під тиском і за директивами різних політичних сил», а В’ячеслава Піховшека було усунуто від обов’язків шеф-редактора служби новин.

29 листопада головреда ICTV Дмитрія Кисельова усунули від керівництва новинами телекомпанії, оскільки журналісти каналу на зустрічі з Олександром Богуцьким висловили Кисельову недовіру, заявивши, що він перекручує новинні випуски. Інші національні канали також значно скорегували подачу інформації про масштабні акції протесту в Києві в більш об’єктивніший бік. Журналістська революція скінчилася перемогою.

2005 рік

14 січня на каналі ICTV розпочався показ першого україномовного сіткому «Леся + Рома», знятого за канадським форматом Love Bugs. Режисер-постановник Олександр Даруга. Головні ролі виконували Ірма Вітовська та Дмитро Лалєнков.

20 січня Незалежна асоціація телерадіомовників, Громадська рада з питань свободи слова та інформації при профільному Комітеті ВР, «Детектор медіа», Інститут політики, Академія української преси, Комітет «Рівність можливостей» та Київська незалежна медіапрофспілка оголосили про ініціативу створення коаліції громадських організацій «Суспільне мовлення». У коаліції згодом узяли участь 18 організацій. Мета —  розробка концептуальних і законодавчих положень, необхідних для створення суспільного мовлення в Україні. Протягом року було напрацьовано пакет пропозицій, включно з редакційним кодексом для суспільного мовника. На основі цих розробок та у співпраці з коаліцією парламентським Комітетом з питань свободи слова та інформації, який на той момент очолював Сергій Правденко, був розроблений проект закону щодо суспільного мовлення.

Але активна діяльність коаліції поступово зводилася нанівець, після того як 22 грудня того ж року Верховна Рада відхилила в повторному другому читанні проект закону про систему суспільного телебачення і радіомовлення України, і він був знятий із розгляду. Основна причина провалу проекту —  неузгодженість між ключовими політичними силами стосовно принципових питань документу.

23 січня церемонію інавгурації Віктора Ющенка транслювали наживо 11 телекомпаній, які сумарно залучили більше 90% глядацької аудиторії. Максимальну аудиторію (18+) зібрав «Інтер»: рейтинг 14,49% і частку 34,41%. «1+1» набрав рейтинг 9,74% і частку 23,22%, а Перший національний —  2,64% і 6,31% відповідно.

11 лютого канал «1+1» повідомив, що відмовляється від участі в конкурсі «Телетріумф» за підсумками 2004 року. Згодом до «Плюсів» доєдналися «Інтер», Новий, ICTV, СТБ, ТОНІС. Хоча офіційною причиною подекуди називали відсутність приводів для «тріумфу» за результатами роботи мовників під час виборів резидента, неофіційно причиною фактичного бойкоту став конфлікт між телеканалами та Нацрадою з питань ТБ і РМ, яка включила у список експертів політиків і чиновників. Церемонія присудження премій відбулася того року в Запоріжжі, основними переможцями стали 5 канал та регіональні телекомпанії.

25 лютого президент Ющенко своїм указом призначив народного депутата, голову Львівської обласної організації партії «Наша Україна» Тараса Стецьківа президентом Національної телерадіокомпанії. Віце-президентом НТКУ був призначений Андрій Шевченко, який разом із Василем Самохваловим, новим керівником служби новин, реформував ньюзрум. Вести новини стали Юлія Бориско та Олег Панюта. Незабаром редакційний кодекс Першого національного було прийнято угодою між засновником каналу Кабміном (підписав віце-прем’єр М.Томенко), топ-менеджером НТКУ (Т.Стецьків) і шеф-редактором новин (А.Шевченко).

Втім, попрацював пан Стецьків на новій посаді небагато —  вже 8 вересня він звільнився з НТКУ. ТК з цього приводу констатувала, що ця відставка свідчить про відсутність політичної волі президента Ющенка до створення суспільного ТБ.

27 жовтня колективу телекомпанії представили нового президента НТКУ, призначеного Ющенком, —  Віталія Докаленка, який до того був генпродюсером каналу ТОНІС.

10 травня на каналі ТОНІС вийшов перший випуск програми «Світські хроніки» з Катею Осадчою. Впродовж наступних років програма змінювала канали (виходила на Першому національному й «1+1»), але зберігала екстравагантний імідж ведучої у шляпці – знакового винаходу українського ТБ у цьому десятилітті.

21 травня у київському Палаці спорту пройшов фінал конкурсу «Євробачення». Столиця України прийняла його тому, що переможницею конкурсу у 2004 році стала співачка Руслана з піснею Wild Dances. Цього року Україну представила група «Ґринджоли» з піснею «Разом нас багато», неофіційним гімном Помаранчевої революції. У фіналі виступ зайняв 20-е місце. Переможницю конкурсу грецьку співачку Елену Папарізу на сцену вийшов привітати президент Ющенко — перший і єдиний випадок в історії цього неоднозначного музичного змагання, коли приз вручав голова держави.

20 червня розпочав мовлення канал К1. Його слоган: «Культ першості». Основу програмної сітки складали публіцистичні програми. 1 серпня розпочалася трансляція каналу К2, який в основному показував кінематографічні стрічки. Генеральним продюсером обох каналів працювала Ганна Безлюдна. В інтерв’ю ТК вона повідомила, що власником К1 і К2 є Дмитро Фірташ, який тоді був представлений як «власник баскетбольного клубу «Київ».

22 червня в німецькій лікарні помер власник телеканалу «Інтер» Ігор Плужников, народний депутат від СДПУ(о). Ймовірно, причиною смерті став гострий інфекційний гепатит. Плужникову було 47 років. Ряд ЗМІ опублікували інформацію, що незадовго до смерті Плужников підписав документ про продаж своєї частини акцій, яка нібито складала 71% «Інтера». Хоча канал спочатку спростував цю інформацію, 29 липня відбулося засідання правління АТЗТ «Українська незалежна ТВ-корпорація» (телеканал «Інтер»), де на посаду керівника Наглядової ради акціонерами була внесена кандидатура бізнесмена Валерія Хорошковського, який начебто отримав контроль над 61% акцій «Інтера», заплативши за них, за повідомленням російської газети «Ведомости», $250 млн.

Обставини продажу акцій «Інтера» та смерті Ігоря Плужникова досі нез’ясовані до кінця. Незабаром була створена парламентська слідча комісія, яка мала провести своє слідство цієї справи, втім її діяльність не призвела до чітких висновків, а сама вона активізується в залежності від політичної кон’юнктури.

18 липня вийшов перший номер українського видання російської газети «КоммерсантЪ». Головним редактором щоденної ділової газети був призначений шеф-редактор і генеральний директор російського видавництва «Коммерсанта» Андрєй Васільєв. За рік на цій посаді його змінив Андрєй Гоголєв.

25 липня під час прес-конференції Віктор Ющенко звернувся до журналіста «Української правди» Сергія Лещенка виразами: «кілер найнятий», «морда», «журналіст, який не працював і хвилини свого життя на свободу преси». Цей випад став кульмінацією першого великого конфлікту нової влади й журналістів, який було ініційовано скандальними публікаціями Лещенка про зухвалий спосіб життя сина президента, Андрія, що виходили під заголовком «Син бога». 26 липня велика група журналістів звернулася до Ющенка з відкритим листом, вимагаючи від нього вибачень перед Лещенком і відповідей щодо доходів і витрат його родини. За кілька днів Ющенко зателефонував Лещенку та пояснив обставини свого емоційного виступу, сказавши, що він власне «зробив із цього урок». 

Сергій Лещенко – автор першого медійного скандалу за участі президента Ющенка.  Фото Сергія Старостенка

9 вересня на каналі ICTV відбулася прем’єра ток-шоу «Свобода слова» з ведучим Савіком Шустером, якого після закриття однойменної програми на російському НТВ запросив працювати в Україні Віктор Пінчук. Упродовж першого року існування «Свободи слова» був сформований певний пул делегованих політичними силами представників, які й до сьогодні циркулюють аналогічними шоу різних телеканалів.

19 жовтня вийшов перший номер нового всеукраїнського щоденного економічного видання – газети «Дело». Головним редактором стала Галина Панченко. Газету започаткувало нове видавництво «Економіка», утворене «Українською інвестиційною газетою», видавництвами Economia a.s. (Чехія) й Handelsblatt Publishing Group (Німеччина).

3 листопада CME оголосила, що купує 65,5% акцій холдингу «Укрпромторг», який контролював київські 7 канал і «Гравіс». На їх базі було створено канали «Сіті» та «Кіно».

22 листопада стало відомо про звільнення Олексія Мустафіна з посади голови інформаційно-аналітичної служби каналу «Інтер». 6 грудня Влад Ряшин залишив посаду голови правління й генпродюсера каналу. В обох випадках причиною звільнень була відсутність взаєморозуміння з новим власником Валерієм Хорошковським щодо бачення розвитку «Інтера» та структури його керівництва.

Напередодні парламентських виборів найпопулярніші партії залучають до своїх виборчих списків журналістів: 3 грудня Ганна Герман була оголошена № 105 у списку Партії регіонів, 7 грудня Андрій Шевченко виявився членом першої п’ятірки БЮТ, а 18 грудня Ольга Герасим’юк увійшла до першої п’ятірки «Нашої України».

За підсумком 2005-го року американська правозахисна організація Freedom House перенесла Україна з категорії країн, де існує частково вільна преса, до таких, де преса є вільною повністю.

2006 рік

На двох найбільших українських каналах відбуваються зміни в керівництві. На початку року головою правління «Інтера» стає Сергій Старицький, генеральним продюсером – російський режисер і продюсер Леонід Мазор, а головою інформаційно-аналітичної служби – Максим Карижський (екс-голова ІАС Олексій Мустафін став керівником інформаційного мовлення СТБ). Їхня робота, втім, не задовольняє власника каналу Валерія Хорошковського, і в кінці року вони всі залишають свої посади.

А 13 червня головним продюсером «Телевізійної служби новин» «1+1» призначено російського продюсера Владіміра Карташкова. Із 2004 року він працював консультантом каналу НТН.

У лютому колишній голова правління «Інтера» Влад Ряшин заснував українсько-російську виробничу компанію Star Mедіа. Генеральним продюсером продакшну призначено Юрія Мінзянова, а керівником розважального напрямку — Олексія Гончаренка. Згодом Star Mедіа стала одним із найбільших постачальників телесеріалів і розважальних програм каналам України та Росії. Водночас, Влад Ряшин був запрошений компанією СМЕ розробити програмну концепцію її двох нових українських каналів — «Сіті» та «Кіно». Першим серед масштабних телепроектів нової компанії стала вироблена для «1+1» програма «Танці з зірками» за британським форматом Strictly Come Dancing. Гала-концерт цього успішного проекту 26 листопада зібрав частку 53,93% (аудиторія 18+).

7 лютого була утворена Незалежна експертна рада з питань діяльності масмедіа під час виборів, сформована за рекомендаціями громадських організацій. У роботі ради прийняли участь 12 експертів. Протягом кількамісячної діяльності (орган припинив існування 25 травня) було ухвалено 11 експертних висновків, зокрема щодо розміщення політичної реклами Блока Наталії Вітренко, роликів Громадського активу Києва. Також Рада визначала пари учасників дебатів для телеканалу «1+1». Аналогічні ради (з іншим експертним складом) створювалися напередодні дострокових виборів у ВР 2007 року і президентських виборів 2010-го.

26 березня відбулися вибори до Верховної Ради України. Згідно моніторингу теленовин, який проводила ТК й інші громадські організації, рівень роботи більшості інформаційних служб національних каналів був далеким від стандартів безсторонності й збалансованості – через велике число сюжетів з ознаками замовних. Хоча керованими з певного центру ці медійні маніпуляції не були (як до 2004 року). Ситуація повторилася на позачергових парламентських виборах 2007-го й у виборчій кампанії 2009-10 років.

8 квітня скоєно напад на головного редактора газети «Столичні новини» Володимира Кацмана. Напали на пана Кацмана у власному будинку. Двоє молодих людей били його дерев’яною палицею, в результаті журналіст опинився в нейрохірургії із закритою черепно-мозковою травмою та забоями. Незабаром у редакцію «Столичних новин» надійшов анонімний лист, в якому вказувалося, що напад було скоєно через публікації газети про антисемітську діяльність Міжрегіональної академії управління персоналом, хоча сама МАУП це спростувала.

12 вересня голова Держтелерадіо Іван Чиж залишив свою посаду за власним бажанням. Він подав заяву на звільнення ще 26 червня «на знак протесту проти ініціативи уряду реформувати канал «Культура» та ліквідувати ОДТРК». Наступником пана Чижа став народний депутат із фракції Партії регіонів Едуард Прутнік, який згодом запропонував проект об’єднання всіх ОДТРК під назвою «Перший громадський».

22 травня один із фундаторів 5-го каналу Роман Скрипін оголосив, що йде з посади шеф-редактора. Рішення він пояснив тим, що мовник не розвивається: «Моя місія на 5-му завершилася. Моє бачення майбутнього каналу не тотожне поглядам топ-менеджменту». Незабаром Скрипін був призначений медіадиректором агенції «РБК-Україна».

29 червня щоденна й колись легендарна газета «Поступ» призупинила свій вихід. Припинення виходу газети її адміністрація називає реорганізацією видання, а зокрема, передачу його в управління видавничої групи «Експрес». Колектив було повністю скорочено 4 серпня. Згодом група «Експрес» почала видавати щомісячну газету «Post Поступ».

12 липня під час зйомок групою каналу СТБ мітингу прихильників біля Верховної Ради до них підійшли кілька осіб із депутатськими значками, серед яких був нардеп ПР Олег Калашников. Депутати зажадали, аби телевізійники — журналістка Маргарита Ситник та оператор Володимир Новосад — віддали їм касету з відзнятим матеріалом. Коли Ситник і Новосад відмовилися, депутати побили оператора, пошкодили телевізійну камеру й вилучили з неї касету. На адресу журналістки при цьому прозвучали погрози і сексистські висловлювання.

 

 Член Партії регіонів Олег Калашников поцілив у журнілістів і мало не влучив у власну політичну кар’єру. Фото «Укрінформ»

Правоохоронці, які в цей час стояли по периметру будівлі Верховної Ради, ніяк не відреагували на інцидент і не допомогли журналістам, що просили про допомогу.

Напад депутатів на журналістів СТБ спричинив великий резонанс у професійному середовищі, а ім’я Олега Калашникова отримало символічне значення. Проти парламентського діяча було порушено кримінальну справу, а журналістська спільнота оголосила Калашникову бойкот (хоча витриманий усіма медіа цей бойкот, звичайно, не був)

Сам Калашников цей випадок на зборах Партії регіонів прокоментував не зовсім конкретно: «Я виношу глибоке вибачення журналістам, які були введені в оману (стосовно інциденту). Події, про які говорять ЗМІ, є провокацією. Напевно, комусь не подобається моя активна позиція як громадянина».

Калашников був виключений із виборчого списку Партії регіонів на дострокових парламентських виборах 2007 року. Втім, у травні 2008-го кримінальну справу проти нього було закрито «за відсутністю складу злочину», а восени 2009-го Ганна Герман оголосила про можливість повернення Калашникова до лав ПР.

28 серпня у Києво-Печерській лаврі відбувся інцидент між архієпископом Павлом, священнослужителями Української православної церкви Московського патріархату та знімальною групою 5-го каналу. «Ми готували матеріал про помісну церкву, – розповідає журналістка Наталка Тугузова. – За коментарями звернулися до настоятеля храму отця Павла. Але той у відповідь звинуватив 5 канал у брехні, розвернувся і пішов геть. Та побачивши, що ми продовжуємо його знімати, повернувся разом з іншими священиками. Гуртом вони поклали оператора телеканалу на землю, відібрали камеру, а з нею і касету».

НМПУ повідомила, що заяву Наталії Тугузової щодо нападу зареєстрували у Печерському районному відділі міліції, і звернулася до правоохоронців із проханням ретельно розслідувати інцидент і врахувати те, що напад на журналістку стався під час виконання нею професійних обов’язків.

Прес-служба УПЦ МП виступила із заявою, в якій не лише звинувачувала журналістів у незаконних діях, але й, за своїми даними, стверджувала, що керівництво 5-го каналу звільнило Наталку Тугузову з роботи через випадок у Лаврі. Вона, мовляв, непристойно поводилася і висловлювалася, коли до неї підійшли й попросили віддати касету. Втім, відомості про звільнення не відповідали дійсності.

13 вересня оголошено про початок ініціативи «Краще не брехати». Кампанія передбачала проведення в журналістських вищих навчальних закладах спеціальних тренінгів, на яких провідні українські журналісти вчитимуть студентів, як не стати слугами цензури або виконавцями замовних матеріалів, коли молоді кадри прийдуть працювати до медіа.

Ініціатива «Краще не брехати» була організована громадською організацією «За професійну журналістику» спільно з Незалежною медіапрофспілкою України, Комісією з журналістської етики, «Детектор медіаю» й Національною асоціацією мовників. Фінансування проекту забезпечував Фонд «Відродження».

14 грудня в Києві був презентований новий медіахолдинг «Главред-Медіа», до складу якого увійшли новостворений журнал «Главред», «Телекритика», телеканал «Сіті» (колишній «Гравіс»), газети «Ізвєстія в Україні», «Нова», інтернет-видання «Главред», VIP, Stars.glavred.

Власник медіахолдингу Олександр Третьяков на презентації повідомив, що на той час, допоки він є народним депутатом Украї-ни, передає права власності в управління трудового колективу.

2007 рік

Призначений в грудні 2006-го новий топ-менджмент каналу «Інтер» в особі генерального продюсера Ганни Безлюдної і голови правління Сергія Созановського 24 січня оголосили про те, що колектив каналу не отримає зарплатню в повному обсязі, а лише 60% офіційної ставки (40% за договором виплачувались як премія) через низькі інтерівські показники в грудні. Також було неофіційно повідомлено, що канал чекатиме масштабна реорганізація, включно із закриттям проектів і звільненнями. Це стало причиною масштабного трудового конфлікту, в ході якого працівники «Інтера» вступили в переговори з менеджментом, залучивши наспіх створену профспілку. Велику роль у захисті трудових прав журналістів відіграло також висвітлення конфлікту «Детектор медіаю». А от колеги з інших каналів не підтримали інтерівців, пояснивши це тим, що відбувався «господарчий корпоративний конфлікт». Отримавши всю зарплатню після зустрічі з Валерієм Хорошковським 31 січня, багато хто із працівників «Інтера» або пішов з каналу за згодою сторін, не маючи довіри до нового керівництва, або був звільнений за деякий час. Власники ж ЗМІ в Україні пересвідчилися в тому, що консолідованого спротиву порушенням своїх прав українські телевізійники чинити нездатні. І хоча конкретні журналісти «Інтера» перемогли з точки зору примушення керівництва каналу задовольнити їхні соціальні та фінансові права, в цілому журналістська корпорація видалася безсилою проти тиску власників. Згодом історія з «Інтером» розв’язала руки й власникам «Плюсів», які 2009 року звільнили велику кількість журналістів.

23 січня столичний мер Леонід Черновецький призначив журналіста Дмитра Джангірова головним редактором київської муніципальної газети «Хрещатик». За два місяці стало відомо, що неформальним розпорядником столичних муніципальних ЗМІ став шурин Джангірова Казбек Бектурсунов, колишній гендиректор видавництва «КоммерсантЪ-Украина». Ці особи привнесли в роботу скандали, масові звільнення, плинність кадрів і продовжили традицію ангажованості медіа місцевою владою.

13 лютого колективу донецького каналу «Україна», що належить Рінату Ахметову, був представлений його новий генеральний директор – польський продюсер Вальдемар Дзікі. Призначення мало позитивні наслідки для мовника навіть у найкоротшій перспективі, адже він істотно поліпшив рейтингові показники і став змагатися з каналами Віктора Пінчука за щаблі у рейтинговій таблиці, налагодив власне виробництво телепрограм, а згодом переїхав до Києва.

15 березня голова Госкомтелерадіо Едуард Прутник, голова Нацради з питань ТБ і РМ Віталій Шевченко, голова  Національної комісії з утвердження свободи слова при президенті Тарас Петрів і голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації Андрій Шевченко підписали декларацію про співробітництво задля введення в Україні суспільного телерадіомовлення. Ця робоча група отримала назву «Національна ініціатива «Суспільне мовлення» та за кілька місяців виробила пакет узгоджених між відомствами документів, необхідних для створення системи суспільного телебачення та радіо. Втім, через призначені на осінь дострокові парламентські вибори, цей проект не пішов у роботу.

20 березня за розпорядженням президента НТКУ Віталія Докаленка було зупинене виробництво політичного ток-шоу Віктора Павлюка «Толока» на Першому національному. Приводом став ефір 19 березня, під час якого пан Докаленко увійшов до апаратної та розпорядився зняти інтерактивне голосування глядачів, за яким співвідношення прибічників та противників урядової опозиції (яку в цей час складали БЮТ та НУНС) було 5:1, а сам пан Павлюк нібито продемонстрував навмисний ухил у бік Блока Тимошенко. Національна комісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при президенті України заявила про стурбованість зняттям програми «Толока» з ефіру й заявами про тиск на журналістів і перевищення службових повноважень керівництвом НТКУ.

Втім, Віктора Павлюка було не лише відсторонено від ефіру, але й від виконання обов’язків першого віце-президента НТКУ. Його функції було передано новопризначеному Олександру Мельничуку.

7 травня новини для «Інтера» і К1 почало виробляти ТОВ «Національні інформаційні системи» (директор Антон Нікітін, шеф-редактор Сергій Мамаєв). Інформаційно-аналітична служба «Інтера» припинила своє існування. Основна маса її співробітників — майже 200 осіб — стали безробітними.

Перший випуск «Подробностей» 7 травня о 20:00 з ведучою Ганною Гомонай мав частку 30,93% і рейтинг 12,39% за аудиторією 18+. На той час це було рекордом 2007 року.

22 червня Антимонопольний комітет України дозволив кіпрській компанії Валерія Хорошковського U.A. Inter Media Group Limited придбати контрольні пакети трьох каналів Дмитра Фірташа – К1, К2 і «Мегаспорту». Сума угоди не розкривалася. 5 жовтня стало відомо, що U.A. Inter Media Group Limited домовилася про опосередковане придбання 60% товариства з обмеженою відповідальністю «Телестудія «Служба інформації» оператора НТН. Неформальним власником каналу НТН вважали Едуарда Прутніка, голову Державного комітету телебачення і радіомовлення. За інформацією української газети «КоммерсантЪ», за НТН було заплачено біля $200 млн. Факт покупки мовника Валерієм Хорошковським активізував чутки про те, що за власництвом цих медіаактивів стоїть хтось істотно багатший. Найчастіше називали російського мільярдера Олександра Абрамова й того ж таки Дмитра Фірташа.

3 серпня було підписано угоду про злиття холдингу «Главред-Медіа», «Газеты по-киевски» та УНІАН в єдину структуру.

13 серпня в ефір обласних державних телерадіокомпаній і Київської державної регіональної телерадіокомпанії вийшла інформаційна програма «Час країни» із колишньою ведучою «Інтера» Світланою Леонтьєвою. Таким чином стартував проект «Перший громадський канал», яким Держтелерадіо мало намір об’єднати усі обласні й регіональні ТРК для обміну контентом.

23 серпня під час церемонії «Телетріумф» відбулося перше нагородження премією «Фаворит телепреси», започаткованою «Телекритикою». Лауреатом стала програма СТБ «Вікна».

24 серпня кліпом гурту ВВ «Танці» розпочалося мовлення вітчизняної версії каналу MTV. Це вдалося тільки через два роки після оголошення про плани початку роботи в Україні: з 2005 року різні компанії робили кілька невдалих спроб виходу в ефір каналу з логотипом MTV. Інвестором проекту виступив фонд Horizon Capital.

24 серпня на «Інтері» відбулася прем’єра ток-шоу «Свобода Савіка Шустера». Нова інтерівська програма за концепцією повністю дублювала «Свободу слова» на ICTV, тому генеральний директор останнього Олександр Богуцький заявив, що це суперечить його попереднім домовленостям із керівництвом «Інтера» та Савіком Шустером особисто, і не виключив судового позову щодо крадіжки формату, який є інтелектуальною власністю ICTV. Втім, ніякого позову так і не було, а від підняття цього питання через Індустріальний телевізійний комітет «Інтер» відмахнувся.

 

Савік Шустер та Ганна Безлюдна — головні ньюзмейкери медіаринку 2007 року. Фото Яни Новосьолової та Павла Старостенка

«Свободу слова» на ICTV став вести Андрій Куликов.  За кілька місяців Шустер розпочав ще один проект на «Інтері» — «Великі українці», за ліцензованим форматом Бі-бі-сі.

31 серпня український комерсант Ігор Коломойський придбав 3% акцій компанії Central European Media Enterprises (власника каналу «1+1») за $110 млн, зробивши крок до встановлення контролю над «Плюсами», який він багато років намагався викупити у Олександра Роднянського й Бориса Фуксмана, стверджуючи в судовому порядку, що відповідні документи були підписані, а гроші заплачені. У жовтні СМЕ дала згоду Коломойському на отримання за опціонним договором 40% акцій каналу, що належали Роднянському і Фуксману.

7 жовтня на Новому каналі розпочалася трансляція української версії знаменитого нідерландського формату Star Academy — «Фабрика зірок».

9 жовтня шеф-редактор холдингу «Медіа Дім» Віталій Портников і голова правління каналу ТОНІС Микола Княжицький заявили, що йдуть із компанії. Офіційною причиною свого звільнення вони назвали тиск і політичну цензуру, яку, нібито, намагався встановити над холдинговими ЗМІ («Газетою 24» та каналом ТОНІС) головний акціонер «Медіа Дому» та лідер Партії зелених Володимир Костерін. Сам Костерін їхні заяви спростував і зазначив, що таким чином Княжицький і Портников хотіли замаскувати власну неефективність як менеджерів.

2008 рік

1 січня 2008 року запрацювала нова піплметрична панель вимірювання телеперегляду компанії «ГфК», яку називають загальнонаціональною. Географія вимірювань розширилася на понад 300 населених пунктів із населенням менш ніж 50 тисяч осіб. Утім, станом на кінець 2009-го жоден із національних телеканалів не почав продавати рекламу по цій аудиторії. Головна причина — цільова аудиторія багатьох каналів проживає саме у великих містах, і показники там помітно кращі, ніж у невеличких населених пунктах.

5 лютого компанія Central European Media Enterprises Ltd. оголосила про покупку 30-відсоткового пакету акцій «1+1» у його міноритарних українських власників — Олександра Роднянського та Бориса Фуксмана.

Повна сума, що потрібно було виплатити СМЕ за 30-від-сотковий актив, становила $219,6 млн. Борис Фуксман і Олександр Роднянський мали отримати $79,6 млн, а Ігор Коломойський — компенсацію за свій опціон у розмірі $140 млн. По завершенні операції СМЕ стали належати 90% акцій «1+1».

Після цього розпочалося радикальне реформування програмної сітки каналу, а також повна зміна його керівництва. Гендиректора Юрія Морозова та генпродюсера інформаційної служби Володимира Карташкова усунули, а їхні посади зайняли Олександр Ткаченко (він став генеральним директором групи компаній) і Наталія Катеринчук. На зібранні виконавчий директор СМЕ Адріан Сирбу характеризував бажану нову інформаційну політику каналу як «новини для барбоса», маючи на увазі їхнє пожовтіння. Згодом канал остаточно втратив той інтелігентний імідж, який вибудовував у 1990-ті роки.

Упродовж року «1+1» розпрощався майже з усіма своїми «обличчями», дехто з них працювали на каналі із самого початку (як Юрій Макаров) і презентували в ефірі молодших ведучих і репортерів.

 Олександр Ткаченко у 2008 році повернувся на «1+1» — тепер в якості генерального директора. Фото Яни Новосьолової

14 лютого президент НТКУ Віталій Докаленко подав заяву на звільнення за власним бажанням на ім’я президента Ющенка. Мотиви цього вчинку публіці залишилися невідомими. 22 лютого колективу НТКУ був представлений виконувач обов’язків президента телекомпанії Василь Ілащук, в минулому —  диктор телекомпанії. Незабаром виявилося, що кожну свою дію новий в.о. узгоджує із Секретаріатом президента, яким у той час керував Віктор Балога.

22 лютого топ-менеджмент «Медіа Інвест Груп» поставив керівника проекту «Статус» Вадима Войтика перед фактом, що його буде звільнено, мотивувавши це начебто непрозорою фінансовою діяльністю й намаганням створити паралельний власний проект. Водночас було оголошено про реструктуризацію «Статусу». Понад 150 співробітників проекту виступили на захист Войтика та заявили про свій намір звільнитися за власним бажанням.

Після того як конфлікт унаслідок висвітлення «Телекритикою» набув великого розголосу, президента холдингу «Медіа Інвест Груп» Олександра Харебіна було відсторонено від посади, а перший віце-президент Ірина Андрющенко покинула компанію. Виконувачем обов’язків президента холдингу було призначено керівника прес-служби «Індустріальної групи» Юрія Лобка. 7 березня «Статус» оголосив про те, що продовжує роботу у звичайному режимі під керівництвом пана Войтика.

18 березня Верховна Рада ухвалила, а президент 7 квітня підписав закон про внесення змін до рекламного законодавства щодо реклами алкоголю і тютюну. Закон передбачав заборону реклами алкоголю й тютюну на зовнішніх носіях із січня 2009 року, з 1 січня 2010-го —  у пресі. Також із 1 січня 2009 року було обмежено спонсорські прояви алкогольних торговельних марок (передбачалася лише статична заставка логотипу спонсора без звукового супроводу).

15 березня Апеляційний суд Києва виніс вирок колишнім офіцерам міліції, звинуваченим у вбивстві журналіста Георгія Ґонґадзе та затриманим на початку 2005 року. Микола Протасов був засуджений до 13 років, Олександр Попович і Валерій Костенко —  до 12 років позбавлення волі. Усі підсудні визнали свою провину частково. Вони стверджували, що діяли за вказівкою свого керівника, на той час начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України Олексія Пукача.

17 березня розпочав ефір канал ТВі, фінансований російськими бізнесменами Владіміром Гусинським і Костянтином Кагаловським. Керівник проекту —  Микола Княжицький. Упродовж року каналу вдалося зібрати у своєму штаті відомих журналістів: Віталія Портнікова, Романа Скрипіна, Артема Шевченка, Вахтанга Кіпіані, Катерину Нестеренко. Головним редактором ТВі став російський журналіст Євгеній Кисельов, який згодом запустив власну недільну аналітичну програму «Наверху».

17 травня грандіозним скандалом завершився багатомісячний показ програми «Великі українці» на каналі «Інтер». Хоча за кілька днів до фіналу програми, в якій глядачі обирали найвидатнішого співвітчизника всіх часів, у голосуванні лідирував Степан Бандера, перемогу несподівано отримав Ярослав Мудрий. При цьому за добу до завершення проекту його шеф-редактор Вахтанг Кіпіані оголосив, що при голосуванні відбуваються технічні фальсифікації на користь Ярослава Мудрого, котрий тоді посідав четверте місце в загальному списку. За нього впродовж однієї доби нібито було надіслано 550 тисяч sms-повідомлень, хоча за весь попередній місяць —  лише 60 тисяч. Ці прогнози справдилися, і відповідальність за фальшування Кіпіані поклав на нардепів Дмитра Табачника, який представляв постать Мудрого в рамках проекту, і Василя Горбаля, які нібито організували голосування за базою Укргазбанку. Табачник звинувачення відкинув, так само, як і керівництво «Інтера».

За результатами тижня 2 — 8 червня Новий канал зібрав найвищі показники глядацької аудиторії серед усіх національних каналів, уперше в історії обійшовши «Інтер» (за аудиторією 14 – 49).

1 липня міжнародна інвестиційно-консалтингова група EastOne, яка керує активами Віктора Пінчука, оголосила про придбання в німецької видавничої групи Handelsblatt і чеського видавця Мирослава Павела контрольного пакету акцій видавництва «Економіка». Зміна власників «Економіки» пов’язана з тим, що до кінця року Handelsblatt мала намір залишити усі східноєвропейські ринки і сконцентруватися на німецькому.

12 серпня було оголошено, що народний депутат Геннадій Васильєв (колишній Генпрокурор) об’єднує свої медіаактиви —  КРТ «Київська Русь», супутниковий діловий телеканал UBC і два регіональні кабельні канали у Вінниці та Миколаєві  у холдинг. Світлана Коляда, яка тривалий час поєднувала обов’язки гендиректора й генпродюсера UBC, залишилася тільки генпродюсером, а 10 вересня оголосила про те, що йде з каналу. Пропрацювавши менше трьох тижнів, її наступниця, генеральний продюсер UBC Вікторія Барскова, разом із гендиректором Володимиром Гуцулом написали заяви на звільнення, не бажаючи брати на себе відповідальність за невиплату зарплатні колективу. У подальшому часті ротації керівництва холдингу продовжилися.

1 вересня К1 став «Мегаспортом», а «Мегаспорт» —  К1. Обмін логотипами каналам групи «Інтер» дозволила Нацрада з питань ТБ і РМ, хоча насправді відбувся обмін частотами. «Мегаспорт» пішов з ефіру на супутник, а К1 посів його місце в ефірній мережі, збільшивши своє покриття на 20%. Це було зроблено для вищих результатів каналу К1, який здебільшого став показувати програми та фільми, трансльовані раніше на «Інтері». Таке рішення Нацради викликало критику в медійному середовищі, але ніякої легальної відповідальності за це ніхто не поніс.

Після роботи впродовж лише одного сезону «Інтер» залишив Савік Шустер. 5 вересня його нова щоденна програма «Шустер live» вийшла на телеканалі «Україна». Виробником програми стала «Савик Шустер студиос», створена спільно з компаніями Istil і «Поверхность».

У жовтні всесвітня економічна криза добралася до України, де продемонструвала весь свій деструктивний потенціал, зокрема й у царині масмедіа. Компанії розпочали масштабні скорочення, багато проектів, особливо друкованих,  упродовж півроку було закрито. Серед них журнали «Деловой», «Чистая прибыль», Gallery, Hello!, Autocar, PC World Ukraine; газети «24», «Обзор», «15 минут», «Пульс Киева». За підрахунками Всеукраїнської рекламної коаліції, впродовж року обсяг ринку медіареклами в Україні знизився на 22% (1,5 млрд гривень).

Для порівняння розмірів катастрофи у світовому масштабі: якщо на початку червня року одна акція компанії CME на біржі NASDAQ коштувала $101,7, то 20 листопада —  $9.

За результатами моніторингу у 2008 році організація Freedom House понизила рейтинг України та віднесли її до країн з частково вільними ЗМІ. Причиною є велика кількість прихованої політичної реклами, нездатність судової влади захистити журналістів від влади, власників та кримінальних угруповань, та непрозорість медіавласності.

2009 рік

19 лютого канал «Сіті» оголосив про чергове переформатування. Ставши у кінці 2008 року частиною холдингу «Главред-Медіа» (в той час, як його колишній «побратим», «Кіно» залишився в СМЕ), канал довго експериментував із програмною сіткою й урешті-решт вибудував її концептуально. Випуски вечірніх новин стали вести колишні зірки «Інтера» та «1+1» Людмила Добровольська й Ігор Пупков. У листопаді мовник змінив статус із місцевого на регіональний та отримав ефірну мережу у Хмельницькій області.

У відкриту конфронтацію вступили канал «Інтер» і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Причиною була чергова «газова війна» з Росією та компанією «РосУкрЕнерго», голова якої Дмитро Фірташ начебто мав прямий стосунок до власності «Інтера» (як пояснював Валерій Хорошковський, Фірташ мав опціон на купівлю 50% його групи каналів). Канал зайнявся планомірним цькуванням уряду, і робив це такими методами і з такою затятістю, які нагадали його власний ефір напередодні виборів 2004 року.

Відповідь не примусила себе довго чекати. 26 лютого російський бізнесмен Костянтин Григоришин подав позов щодо відсудження свого опціону на «Інтер», який він начебто отримав від Ігоря Плужникова. Григоришин пояснив позов бажанням знайти для каналу «нормального інвестора», про яке раніше говорила і Юлія Тимошенко. 4 квітня міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко заявив, що у власників «Інтера» знайдено фальшиві документи на телеканал. А 19 травня Верховна Рада ухвалила постанову про створення тимчасової слідчої комісії із розслідування обставин смерті народного депутата України Ігоря Плужникова й заволодіння невідомими особами його власністю — акціями телеканалу «Інтер» у 2005 році.

Конфлікт скінчився у несподіваний спосіб. 6 вересня було оголошено про звільнення генерального продюсера «Інтера» Ганни Безлюдної, яка за майже три роки роботи чимало зробила для популярності каналу та подекуди жорстокої розправи з конкурентами шляхом контрпрограмування. Її відсторонення було розцінено як символічну жертву в боротьбі з Тимошенко, після чого інформаційний ефір значно змінив акценти в бік більш зваженого висвітлення діяльності уряду, а розслідування обставин продажу «Інтера» було зупинено. Разом із Безлюдною пішли багато менеджерів і журналістів каналу, які складали кістяк її команди з 2007 року.

14 березня представник радикальної формації «Братство» напав на головреда мистецького сайту «Проза» Анатолія Ульянова. Після нападу журналісту почали надходити погрози. Згодом Ульянов поїхав із України, а його сайт було закрито хостером за звинуваченням у поширенні порнографії.

Василь Костицький – голова НЕК з питань захисту суспільної моралі — одне з головних дійових облич кінця десятиліття. Фото Яни Новосьолової

19 березня Національна експертна рада з питань захисту суспільної моралі, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, віце-прем’єр-міністр України Іван Васюник і дев’ять загальнонаціональних телеканалів підписали Хартію про партнерство заради захисту суспільної моралі. Так НЕК, яка є дорадчим органом, і її висновки не мають упроваджуватися, але є обов’язковими для розгляду державними органами, розпочала свій надзвичайно активний рік, упродовж якого стала чи не головним ньюзмейкером для ЗМІ. Комісія встигла визнати, що комедійний серіал «Щасливі разом» на Новому каналі міг зашкодити духовному розвитку молоді, оголосити журнал «Афиша» еротичним «у зв’язку із систематичною публікацією оголошень про надання інтимних послуг та інших порнографічних матеріалів» (хоча у виданні друкувалися об’яви послуг масажу) і навіть підготувати свій власний «Етичний кодекс журналіста».

Найбільшого розголосу отримав конфлікт НЕК із письменником Олесем Ульяненком, чий трилер «Жінка його мрії» комісія визнала порнографічним, а отже забороненим для розповсюдження. Конфлікт перенесли до зали суду, і в листопаді було досягнуто мирову угоду між НЕК та Ульяненком, згідно якої комісія мала відкликати свій висновок, а натомість автор — привести текст книги у відповідність до чинного законодавства. В чому мали полягати правки письменника, достеменно невідомо й досі.

1 квітня в Україні розпочалося цифрове ефірне мовлення у форматі MPEG-4. Втім, 10 телеканалів, які виграли конкурс на мовлення в цьому мультиплексі, виявилися не готовими надати компанії «Українська цифрова телемережа» сигнал для ретрансляції, причому вісім із них раптом змінили засновників і не надали жодних пояснень щодо своєї неготовності. При цьому, за програмою Кабміну, що була прийнята у 2008 році і передбачала фінансування у розмірі 4,3 млрд грн., Україна має повністю перейти на цифрове мовлення в 2015-му. 11 вересня відбулося засідання РНБО з впровадження цифрового мовлення, але висновок його офіційно оприлюднено не було.

8 квітня Нацрада з питань ТБ і РМ дозволила роковому «Радіо One» змінити позивний на «Радіо Алла» та внести відповідні зміни у програмну концепцію. Ухвалити це рішення члени Нацради домовилися на погоджувальній раді, проте вже на засіданні Курус і Шевченко висловилися проти. Всупереч їхнім закликам не переліцензовувати радіостанцію з юридично-патріотичних мотивів, більшість членів Нацради проголосували за. Після цього Віталій Шевченко й Ігор Курус подали у відставку з посад голови та першого заступника голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Виконуючим обов’язки голови Нацради згодом став Андрій Мирошниченко.

8 травня у автомобільній катастрофі в Києві загинув телеведучий і продюсер Ігор Пелих. Водій автомобіля Олег Кирилов (співробітник Пелиха) залишив місце аварії, але згодом здався міліції.

3 липня компанія СМЕ оголосила, що досягла угоди з Ігорем Коломойським, членом Ради директорів СМЕ, згідно з якою він отримує 49% українських активів СМЕ за $100 млн готівкою та 100% телеканалу ТЕТ, який буде інтегровано до групи «1+1». Згодом голова правління ТЕТу Григорій Тичина залишив посаду за згодою сторін. Виконувачем обов’язків першого заступника голови правління каналу було призначено Максима Варламова.

22 липня Генпрокуратура та СБУ затримали колишнього начальника Головного управління кримінального розшуку Департаменту зовнішнього спостереження МВС України, генерал-лейтенанта Олексія Пукача, якому були висунуті обвинувачення в причетності до вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе й викрадення журналіста Олексія Подольського.

2 вересня голова Київської незалежної медіапрофспілки Юрій Луканов закликав парламентський Комітет із свободи слова та інформації розглянути усі випадки насильства проти журналістів, яких цього року стало особливо багато. Так, 28 липня під час акції протесту вкладників банків чоловік у цивільному вирвав у редактора хмельницького видання «Моя газета+» Людмили Луніної диктофон і зламав його, причому колеги журналістки твердять, що нападником був один із керівників обласної міліції. 25 червня 2009 року під час виконання службових обов’язків було здійснено напад на журналістів телеканалу СТБ і «Закритої зони», причому з камери СТБ було вирвано мікрофон, але міліція кримінальну справу порушувати не захотіла. А 1 вересня нардеп Олександр Ткаченко під час інтерв’ю вихопив мікрофон у журналістки СТБ Ольги Червакової та кинув його на підлогу.

9 вересня Олег Наливайко був призначений Кабінетом Міністрів першим заступником і виконувачем обов’язків голови Державного комітету телебачення і радіомовлення. Колишній гендиректор холдингу «Главред-Медіа» оголосив про відновлення робіт з об’єднання обласних державних телерадіокомпаній у єдиний канал, який координуватиметься з Києва. Даний проект, започаткований у свій час Едуардом Прутніком, цього разу наштовхнувся на жорстку критику президента Ющенка, який зараз побачив у ньому намагання Тимошенко взяти під контроль обласні телерадіокомпанії.

21 вересня Євгеній Кисельов оголосив, що уклав контракт із «Інтером» до наступного літа щодо проведення ток-шоу «Велика політика», що замінило «Свободу на «Інтері». Хоча Кисельов мав намір продовжувати співробітництво з каналом ТВі, за два тижні він заявив, що залишає пост головного редактора ТВі та ведучого програми «Наверху» через силову спробу тиску на канал акціонера Костянтина Кагаловського. Згодом розгорнувся судовий конфлікт між структурами Кагаловського та Владіміра Гусинського, які були інвесторами ТВі. Замість програми Кисельова в недільному ефірі каналу стала виходити авторська програма Мустафи Найєма «Чорне та біле».

25 вересня стався знаковий скандал у студії «Шустер live». В ефір, анонсований як спілкування Юлії Тимошенко із журналістами, втрутилися непрохані народні депутати від Партії регіонів: Ганна Герман, Микола Азаров та Ірина Акімова. Програма перетворилася на суцільний гамір, і Шустер заявив, що участь «регіоналів» була нав’язана йому Борисом Колесниковим – керівником виборчого штабу Віктора Януковича. Герман доповнила це зізнання, нагадавши, що між Шустером і депутатами існувала домовленість щодо інсценування «раптового» візиту.

19 жовтня офіційно стартувала президентська виборча кампанія. Моніторинг ТК та Інституту масової інформації показав, що випуски новин телеканалів містять багато матеріалів з ознаками політичного замовлення, хоча при цьому зберігається плюралізм такої джинси.

11 листопада було оголошено, що телевізійний холдинг Віктора Пінчука отримав назву StarLightMedia. Головою наглядової ради призначена Олена Франчук. Головою правління холдингу — Олександр Богуцький. Рекламний час холдингу продаватиме компанія StarLight Salеs, її директором призначено Андрія Партику.

Текст опубліковано в журналі «Телекритика» № 12 (70), 2009 р. Найголовніші подіїї наступного десятирічча – з 2010 по 2020 рік – читайте тут. 

Ілюстрація – фото Валерія Мілосердова