Отар Довженко: “Війна не має змінювати стандарти журналістської професії”
У чому різниця між журналістом та пропагандистом та чи мають українські медійники стежити за російськими ЗМІ — ці та інші теми обговорювали учасники дискусійної панелі «Стандарти журналістики в Медіацентрі Україна. До дискусії долучився і головний редактор “Детектора медіа”, голова Незалежної медійної ради Отар Довженко.
«Коли говорять про журналістські стандарти, складається враження, що йдеться про дуже високі матерії. Я стараюся цю дискусію приземляти до технології виробництва ковбаси. З чого роблять ковбасу? З м’яса. Чи можна туди класти туалетний папір і тирсу? Ні, не можна. А під час війни? Все одно не можна…Це що ми, як дослідники з «Детектор медіа» бачимо, це те, що війну використовують як привід, щоби спекатися стандартів. Дотримання стандартів дуже сильно впало в тих медіа, які ми досліджуємо. І на жаль, часто це не можна пояснити тим, що люди бояться щось повідомити, що шкодить військовим», – каже Отар Довженко.
Він наголосив на тому, що часто, як медіакритик спостерігає, що війну використовують як привід, аби спекатись стандартів. “Рівень достримання стандартів дуже сильно впав з моменту повномасштабної війни в медіа, які ми оглядаємо. І часто це не можна пояснити тим, що люди не мають доступу до інформації чи бояться зашкодити військовим. Тому треба нагадувати журналістам, що війна війною, а рамки професії і стандарти нікуди не діваються”, – каже Довженко.
Медіаексперт вважає, що стандарти – важливі і тому їх дотримуватись варто. “Я бачу стандарти, як правила, які оформились в журналістській професії з погляду того, аби наш процес і проект відповідав запитам аудиторії. І війна тоді не має змінювати стандарти. Ми маємо почати брехати? Висвітлювати з одного боку, знаючи, що є ще інший бік, але він нам не подобається (за певними винятками) ? Не посилатись на джерела? По-моєму, ні”, – каже він.
Отар Довженко визнає природність існування пропаганди в державі, але вважає правильним медіа від цього дистанціюватись.
“Медіа мають первинну відповідальність перед своєю аудиторією. Вони мають не брехати, не вводити в оману, не маніпулювати. Коли обирають шлях скеровувати, розраджувати тощо, то це небезпечний шлях. Ми тоді йдемо шляхом пропаганди. Але, як громадяни, ми маємо відповідальність перед державою, тому в деяких випадках маємо змовчати, аби не зашкодити. Ніхто не зобов’язаний повідомляти факти від держави, навіть з офіційних інформаційних джерел. Навіть якщо це інформація, щоб дезінформувати ворога, тощо. Якщо знаємо, що це неправдиве – треба не повідомляти. Якась історія Арестовича, заспокійлива, але не відповідає дійсності – просто не переказувати. Це примиряє нас з стихією пропаганди, бо вона стає паралельною. Пропаганда має існувати в державі, бо без цього ніяк. Але чи маємо ми ретранслювати пропаганду? Ні”, – каже Отар Довженко.
