«Суспільне розширює інформаційне мовлення і готує нові культурно-освітні та спортивні проєкти», — Світлана Остапа

У випуску голова Наглядової ради Світлана Остапа розповідає, що Суспільне мовлення має рівень довіри аудиторії у 86%, яка дивиться, слухає та читає новини Суспільного. У диджиталі сторінки Суспільного перетнули межу 10 млн підписок. Крім того, у 2023 році було запущено новий спортивний телеканал «Суспільне Спорт», нову радіостанцію «Радіоточка» й унікальну платформу архівних відео- й аудіофайлів «Суспільне Медіатека».

Також ведемо розмову про майбутнє марафону «Єдині новини» та міркуємо, чи міг би Суспільний мовник самостійно виробляти й транслювати новинний телемарафон. Насамкінець підбиваємо медійні підсумки 2023 року та дискутуємо про те, де українським медіа брати гроші, людей і як працювати на фронті.

Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський говорять у новому випуску зі Світланою Остапою, головою Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України та заступницею шеф-редакторки «Детектора медіа».

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Ми визначили, які філії Суспільного стануть регіональними хабами»;

05:35 «Влада вже зрозуміла, що ми не дамо втручатися в редакційну політику компанії, з цим пов’язане посилення державного мовлення»;

09:22 «Довіра до Суспільного значно зросла — понад 80%. Водночас довіра до телемарафону падає»;

13:20 «Я цікавилася у правління Суспільного, чи могла би компанія самостійно виготовляти телемарафон»;

20:05 «У онлайн-медіа десь 60% — це гроші від донорів і 40% — доходи від реклами. Є відомі медіа, які кажуть, що якщо ми не отримаємо в найближчі кілька тижнів грант, то можемо закритися»;

27:34 «Поки сприйматимуть журналістів як якихось дітей, яких треба захищати, які можуть розпатякати якісь військові таємниці, а не як людей, які виконують свою роботу, представників важливої професії — ситуація з допуском медіа на фронт не зміниться»;

34:00 «Суспільне набиратиме журналістів на нові інформаційні програми, плануємо також розвиток виробництва контенту для задоволення культурних та освітніх потреб».

«Визначили, які філії Суспільного стануть регіональними хабами»

Вадим Міський: Що найважливіше з того, що відбулося в українській журналістиці у 2023 році? Чим запамʼятається 2023 рік для Суспільного мовлення?

Світлана Остапа: У 2023 році ми почали осідати на Хрещатику, 26, почали перероблювати стару будівлю Українського радіо, більш осучаснювати. Можливо, на «Олівці» місця було більше, але на Хрещатику безпечніше працювати, бо є бомбосховище. Коли лунають повітряні тривоги, всі працівники спускаються туди. В бомбосховищі створені нові студії, де можна продовжувати вести ефіри. Тривала реформа в регіонах. Вона зараз трошки призупинилася, але те, що планував Голова правління — створення кількох хабів у регіонах — визначили, в яких обласних центрах будуть ці хаби. Одним із пріоритетів було те, що філії мають бути розміщені в будівлях, які належать саме компанії, і щоб у цих будівлях були також бомбосховища або хоча б бомбосховище було зовсім-зовсім поруч. Тобто вже визначили, які філії стануть хабами. Так само відбулася певна зміна структури. Структура прилаштована до умов, у яких зараз опинилася Україна, тобто до воєнного стану. Майже всі працівники вийшли, які перебували в простої, і працюють на повну силу. І нам довелося зіткнутися з кількома такими критичними ситуаціями, зокрема, які пов’язані з творчими колективами. Наприклад, зарплати, на які працюють наші радіоансамблі — оркестр і хор — стали зовсім неадекватні на сьогоднішній час. І нам довелося вирішувати це питання, тому що почалася велика плинність кадрів, ми не хотіли втратити ці колективи, і це питання вирішене.

Наталя Соколенко: Творчі колективи — мова про Симфонічний оркестр Українського радіо та інші наші музичні колективи — зберігати дуже важливо, адже багато аналогічних колективів по Україні просто не можуть працювати. Наприклад, у Харкові філармонійний оркестр не може працювати у своєму приміщенні з безпекових причин, артисти роз’їхалися зокрема за кордон і познаходили там роботу, а диригент перебуває під Житомиром. Я уявляю, яка це складна ситуація. І таких прикладів багато, тому важливо, що Суспільне зберігає творчі колективи. Ми говорили з Володимиром Шейком, диригентом Симфонічного оркестру Українського радіо, і він розповідав, яку потужну роботу провадить оркестр у напрямі культурної дипломатії.

«Влада вже зрозуміла, що ми не дамо втручатися в редакційну політику компанії, з цим пов’язане посилення державного мовлення»

Наталя Соколенко: Другий рік війни для журналістів Суспільного став викликом у плані цензури? Рік приніс цензуру, спроби цензури — чи такого не було?

Світлана Остапа: Мені здається, що спроби були, але всі ці спроби відбиті на вищому рівні. Тобто до тих, хто робить новини, ці спроби навіть не дійшли. Я думаю, що влада вже зрозуміла, що ми не дамо втручатися в редакційну політику компанії, і саме з цим, мабуть, пов’язано посилення державного мовлення, яке триває останні кілька років.

Наталя Соколенко: А що мається на увазі?

Світлана Остапа: Мається на увазі створення нових медіа за державний кошт і державної форми власності останніми роками. Це канали «Дім» і «FreeДом», які були створені на базі каналу UATV. Так само у нас канал «Рада» розщепився на дві частини: стара «Рада» з колективом знімає, як раніше, засідання Верховної Ради, і розміщує на ютуб каналі. Вони не можуть в прямому ефірі їх зараз показувати, тому що є рішення парламенту про те, що це небезпечно. Щоб невідомо було, що триває засідання саме в цей час, і щоб не прилетіло в парламент. А все інформаційне мовлення цього каналу віддано на виробництво продакшну. Це сталося ще перед війною, буквально за кілька місяців до війни, і саме цей продакшн виробляє слот у телемарафоні каналу «Рада». Крім того, створено Військове телебачення, і також за кілька років до війни було створене радіо «Армія-ФМ». Думаю, що будуть посилювати також і «Укрінформ-ТБ», які поки що на ютуб-каналі, але, я думаю, що нічого не завадить отримати ліцензію і цьому каналу.

Наталя Соколенко: Навіть так?

Світлана Остапа: ​​Як було з продакшном «Ми — Україна», коли Ахметов закрив «Медіа Групу Україна». Після кількамісячної перерви був створений (працівниками колишніх каналів Ахметова — «ДМ») продакшн «Ми — Україна» і почав виробляти слот для телемарафону. Вони казали, що за власні заощадження утримують цей продакшн, і це викликало сумніви у всіх, хто працює у медіа. Адже це дуже дороге задоволення. Вони дуже швидко отримали ліцензії.

Наталя Соколенко: До речі, а є розуміння, хто реальні власники? Я теж не вірю, що журналісти власники.

Вадим Міський: Чи вони героїчно продовжують за власні кошти утримувати канал уже півтора року? Де вони беруть гроші?

Світлана Остапа: Зараз вони отримують гроші з бюджету, як і всі, хто з комерційних мовників виробляє марафон. І на наступний рік також це закладено. Тобто і марафон «Єдині новини» в Україні, і марафон російськомовного «FreeДома» для іномовлення — усі, хто їх виробляють, отримують гроші з бюджету.

Вадим Міський: Ну, це за марафони. Я ж сподіваюся, що бюджет не буде покривати їм витрати на general channel.

Світлана Остапа: Я теж так сподіваюся. Але вони не розголошують, хто їх фінансує.

Наталя Соколенко: А як же закон про прозорість медіавласності в Україні?

Світлана Остапа: Він стосується тільки інформації про власників, а закону про фінансову прозорість медіа в нас немає.

Наталя Соколенко: Це недопрацювання, це дуже серйозна загроза. А якщо росіяни будуть їх фінансувати? Ну, не їх, а когось?

Світлана Остапа: Це половинчата реформа. Тобто її почали робити й хотіли продовжити далі, але справа застрягла в парламенті, тому що там багато представників медіагалузі від олігархічних медіа, їм був невигідний такий закон.

«Довіра до Суспільного значно зросла — понад 80%. Водночас довіра до марафону падає»

Наталя Соколенко: Що з якісними показниками роботи Суспільного? Що показує соціологія, рейтинги?

Світлана Остапа: Одним із вагомих здобутків 23-го року стало посилення інформаційного мовлення. Більшість політиків згадує тільки наш канал «Перший», який у телемарафоні, але крім нього є ще у нас і інші платформи — це наша мережа місцевих телеканалів і канал «Суспільне Новини», які ведуть самостійний 12-годинний регіональний телемарафон. Він відрізняється від загального тим, що там більше акцентів на регіональних проблемах. Ми плануємо далі розвивати інформаційне мовлення, це один із наших пріоритетів на 2024-й рік. Щодо участі Суспільного у марафоні «Єдині новини», то в перший рік великої війни можна було почути від представників комерційних телеканалів таке ставлення, ніби вони «старші брати», а ми «молодший». Мовляв, у вас там все класно, але от вам би треба якось бути там живішими, повчали постійно. Звісно, на «1+1», «ICTV», на «Інтері» були вже з досвідом кореспонденти, які не один рік їздили на фронт. Але тепер ми на рівних. Я бачу, що ми на рівних, і з нами вже рахуються, і вже просять також поділитися нашими відео.

Щодо показників, звісно, у нас є вимірювання, але вони не публічні. Проводимо соціологічні опитування, а є ще вимірювання телеперегляду. Ми їм не сильно зараз довіряємо, хоча ми на першому місці в телемарафоні (за часткою серед каналів, які його транслюють — «ДМ»). Але не довіряємо тому, що не можна зараз адекватно зробити ці вимірювання, бо частина території все-таки тимчасово окупована, і немає чіткої методики.

Вадим Міський: Це через те, що марафон одночасно транслюється на кількох телеканалах. А у вимірюванні є така технологія — аудіометчинг. Система визначає, який канал ви дивитеся, за тим, що зараз звучить. Але оскільки звук на каналах, які транслюють марафон, однаковий, то важко визначити. Скільки загалом аудиторії збирає марафон — можна порахувати. А от що конкретно на кожному каналі — це теж рахують, але є сумніви в методології.

Світлана Остапа: Хоча там у нас хороші показники.

Наталя Соколенко: А дотримання стандартів?

Світлана Остапа: Хотілося б виокремити такий показник, як довіра. У нас значно зросла довіра до Суспільного. Це дуже високий показник — понад 80%. І водночас довіра до марафону падає. І рейтинг падає. Я думаю, це через те, що, мабуть, людям набридло його дивитися, або вони не довіряють йому, або з інших причин.

Наталя Соколенко: А на чому формується довіра до Суспільного?

Світлана Остапа: На тому, що у нас найбільш збалансовані новини, вони найбільше відповідають журналістським стандартам. І у нас рівне представлення політичних сил. Тобто у нас воно пропорційно, як у парламенті, ми надаємо слово представникам усіх політичних сил, окрім ОПЗЖ, на відміну від інших каналів телемарафону, де за місяць можуть з’являтися представники всього від двох політичних сил. Я думаю, що це теж впливає на довіру до Суспільного.

«Я цікавилася у правління Суспільного, чи могла би компанія самостійно виготовляти телемарафон»

Вадим Міський: Чи комфортно Суспільному перебувати в такій компанії виробників марафону, серед олігархічних медіа та медіа, контрольованих державою? Як ви думаєте, наскільки довго така ситуація може тривати? Глядач, до речі, не завжди розрізняє, де чий слот — він дивиться марафон і стикається там як із контентом, що відповідає журналістським стандартам, так і з контентом, до якого є питання. Тобто чи це, на ваш погляд, ситуація здорова, чи вона мусить тривати довго?

Світлана Остапа: На початку повномасштабного вторгнення я навіть написала матеріал, що цей телемарафон, який створився на той момент, це була наша така інформаційна ППО. Всі канали хотіли вести інформаційні марафони, але в них не було людського ресурсу. Це раз. По-друге, представники влади не могли розірватися на всі канали, їм би тільки й потрібно було, що цілий день ходити з каналу на канал, вмикатися, щось коментувати. У них стільки не було часу й можливості. Тому це все на той момент було виправдано.

Але все почало змінюватися з квітня 22-го року, коли три канали, які належали опозиції, відімкнули від цифрового мовлення та не знайшли якогось зрозумілого пояснення, чому це зроблено. Всі прикривалися рішенням РНБО, що всі канали, у яких 50 і більше відсотків інформаційного мовлення, мають транслювати марафон. Але коли представники відімкнених каналів сказали: «Так ми долучимося до виробництва цього марафону» — їм відповіли: ні-ні-ні, тут і так багато в цій рукавичці — вже 6 каналів, і так важко. І не дали їм туди долучитися. Думаю, що з інших причин не дали долучитися.

Я дивилася також контент цих трьох каналів до відімкнення з Т2 — вони по 12 годин власного контенту транслювали, а решту часу ретранслювали марафон «Єдині новини». І в їхньому контенті не було критики влади — якоїсь такої, що зазвичай лунає від опозиції. Тобто це була єдина країна, всі говорили в один голос, всі підтримували Україну, у них був спільний ворог — Росія. А після відімкнення все кардинально змінилося. Зрозуміли, що до них ставляться інакше, що їм не довіряють, і з того моменту все почало, мені здається, падати: рейтинг марафону, довіра до нього.

Зараз марафон «Єдині новини» все більше перетворюють на якийсь такий єдиний лінійний канал. З’являються програми, які транслюються, як сталий слот, наприклад, щосереди документальні фільми, в п’ятницю — «Байрактар News», з’явився час для підсумкових новин, підсумкові тижневики тощо. Зараз марафон дивиться близько 10% телеаудиторії, хоча на початку повномасштабного вторгнення дивилося 40%. І хоча 10% — це все ще досить багато, однак довіра поступово знижується.

Що робити з марафоном. Поки, я так розумію, немає якогось рішення. Але те, що на нього закладені гроші в держбюджеті на 2024 рік, свідчить, що передбачають його виробляти й транслювати до кінця воєнного стану.

Думаю, що якщо люди бачитимуть невідповідність картинки марафону з реальністю і йтимуть, аудиторія і довіра зменшуватимуться, то будуть думати над якимось переформатуванням. Але поки про закриття не йдеться.

Вадим Міський: Суспільне якраз є тим гравцем у межах марафону, контент якого буде збалансованим і, з одного боку, це покращує загальну картину по марафону, а з іншого — продовжує його життя. Бо так у марафоні глядач може частіше натрапити на збалансовану інформацію, зокрема побачити те, чого «не доказали» інші канали. Тобто, це палиця з двома кінцями: і вийти звідти неможливо, і залишатися там — це підживлювати наявний формат співпраці з медіа, які не завжди чисті.

Світлана Остапа: Дивіться, вийти можливо. Тобто немає такої чіткої заборони чи вимоги виробляти. Виробляють добровільно. Але це не означає, що ми не будемо його показувати. Тому все одно «Перший» буде його транслювати. Розумієте, в чому річ? І якщо зважати на потреби аудиторії, то, можливо, краще виробляти щось якісне навіть у межах марафону, ніж не виробляти, а все одно канал транслюватиме.

Вадим Міський: Ярослав Юрчишин у нашому подкасті нещодавно сказав, що «якщо ми не знайдемо механізм, як зробити єдиний марафон більш збалансованим, він себе вичерпає в межах одного року». Однак ми розуміємо, що якщо в держбюджет кошти заклали на рік — то навряд щось вичерпається раніше.

Утім, війна — це, як виявилося, не спринт, а марафон. І ще невідомо, скільки вона протриває, можливо, і більше, ніж один рік. Суспільне в перспективі або навіть і зараз могло би підхопити й саме виробляти повноцінний 24-годинний формат щоденного інформаційного продукту, який би закривав потреби населення?

Світлана Остапа: Я цікавилася у правління Суспільного цим питанням. Так, могло би виробляти самостійно марафон. Члени правління навіть думали над цим.

«У онлайн-медіа десь 60% — це гроші від донорів і 40% — доходи від реклами. Є відомі медіа, які кажуть, що якщо ми не отримаємо в найближчі кілька тижнів грант, то можемо закритися»

Наталя Соколенко: Я би хотіла спитати й про економічну складову: де беруть медіаресурси для того, щоб далі існувати, і про безпекову складову, і про питання людського ресурсу. Які головні тенденції простежувалися у 2023 році?

Світлана Остапа: Я була на закритій зустрічі, де говорилося також про виживання медіа саме в плані економіки. Телевізійники стали почуватися краще, тому що відроджується рекламний ринок. Навіть у тому самому марафоні кілька каналів створили канали-дублі для того, щоб не втратити бренд і мати змогу заробляти на рекламі. Це «1+1 Україна» та ICTV2. Там транслюється практично все, що транслювалося до війни, всяка розважалівка, талант-шоу, фільми.

Щодо онлайн-медіа, то вони досить сильно потерпають. Ті, які не мають грантового фінансування, на межі виживання. У онлайн-медіа десь 60% — це гроші від донорів і 40% — доходи від реклами. Є відомі медіа, які кажуть, що якщо ми не отримаємо в найближчі кілька тижнів грант, то можемо закритися. І навіть канали, які в марафоні, подаються на гранти. Перед війною така була тенденція від донорів: ми будемо вам помагати, але далі ви вчіться самі заробляти. Зараз це відклали й допомагають без умови самостійного заробітку. Але для донорів важливо, щоб ці медіа працювали відповідно до журналістських стандартів. Тому дуже важлива, наприклад, ініціатива Інституту масової інформації та «Детектора медіа» зі створення Мапи рекомендованих медіа. І для донорів це також показник, вони дивляться, кому можна довіряти, кому можна давати гроші, а кому — ні. Хто працює за стандартами, а хто — ні.

Щодо економічних питань і того, звідки у 2024 році медіа зможуть отримувати гроші. Перше, це, як і завжди, заробляти на рекламі, але це не повністю буде покривати всі їхні витрати. Також навчилися наші медіа і блогери отримувати кошти від донатів на Patreon, збираючи донати на підтримку каналу. Також заробляють за допомогою ютуб-каналів. З державного бюджету частина медіа теж отримуватиме кошти. І від донорів.

Наталя Соколенко: Чи є дефіцит журналістів для редакцій?

Світлана Остапа: З кадрами дуже велика проблема. Багато медіа шукають зараз собі нових людей. Але, на жаль, фахівців наші виші ніби й готують — у 40 вишах готують журналістів — однак їхня підготовка дуже неякісна. А медіа, звісно, завжди хочуть одразу, щоб був якісний спеціаліст.

Є відтік кадрів, пов’язаний із мобілізацією та з тим, що виїхали люди за кордон.

Наталя Соколенко: То як редакції дають раду собі з цим дефіцитом?

Світлана Остапа: Поки що дуже важко дають раду.

«Поки сприйматимуть журналістів як якихось дітей, яких треба захищати, які можуть розпатякати якісь військові таємниці, а не як людей, які виконують свою роботу, представників важливої професії — ситуація з допуском медіа на фронт не зміниться»

Вадим Міський: Поговорімо про прогнози на наступний рік. Ми в подкасті «Медіуми» спілкувалися з Євгеном Будерацьким, заступником головного редактора «Української правди», він особливо гостро прокоментував ситуацію з допуском на фронт. Резонанс навколо питання дійшов до такого рівня, що президент зреагував на це на пресконференції. Він сказав, що варто очікувати якихось змін у процедурах допуску журналістів на фронт. Чого варто очікувати?

Світлана Остапа: Насамперед, мають відбутися зміни на рівні розуміння важливості журналістської праці. Тому що вся біда звідси йде. Може бути в документах дуже гарно все прописано, але насправді, поки сприйматимуть журналістів як якихось дітей, яких треба захищати, які можуть розпатякати якісь військові таємниці, а не як людей, які виконують свою роботу, представників важливої професії — нічого не зміниться. Ми зустрічалися кілька разів на високому рівні, говорили з представниками Міноборони, були залучені також і представники Офісу Президента. Ми розповідали, пояснювали, що не можна, коли звільняється Херсон, закривати доступ журналістам, тому що це історична мить, її треба показати всьому світу. В результаті кілька іноземних медіа і, до речі, Суспільне теж туди потрапило, показали кадри звільнення Херсона, саме в той день, коли це відбулося. Бо не можна потім через тиждень сказати: люди, а повторіть-но свої емоції, як ви раділи нашим, ми зараз «дубль два» чи «дубль три» знімемо. Так потрібна ж Україні увага Заходу. Деякі журналісти потрапляють на фронт тільки через особисті контакти з військовими. Тому що на рівні трошки вище — керівництво не сприймає журналістів як щось важливе.

Цього року багато іноземних кореспондентів, які у нас були акредитовані й жили навіть в Україні певний час, поїхали додому. Знімальні групи цілі поїхали. Тому що їм нецікаво сидіти на Хрещатику. В такій ситуації важливою є роль Суспільного мовлення. Компанія співпрацює з Європейською спілкою мовників, ми обмінюємося новинами. З початку повномасштабного вторгнення понад тисячу наших новинних сюжетів взяли суспільні мовники інших країн, переклали своєю мовою і поширили на аудиторії своїх країн.

«На Суспільному будуть нові інформаційні програми, плануємо також розвиток виробництва контенту для задоволення культурних та освітніх потреб»

Наталя Соколенко: Повертаємося до прогнозів на 2024 рік. Тобто є пожвавлення економічне, пожвавлення рекламного ринку, і будемо сподіватися, що це буде тривати. Про перспективи розвитку Суспільного — що ще є в планах?

Світлана Остапа: 21 грудня у нас було засідання Наглядової ради, на якому ми ухвалили річний план діяльності компанії на 2024 рік, доповідав голова правління Микола Чернотицький. Якщо коротко, то напрями розвитку такі на наступний рік: розвиток інформаційного мовлення. Це буде значне посилення, буде і більше журналістів, які будуть виробляти новини, і буде більше програм.

Наталя Соколенко: Тобто буде набір журналістів?

Світлана Остапа: Буде, так. Будуть нові програми інформаційні, й розвиток виробництва контенту для задоволення культурних та освітніх потреб. Рівень довіри до «Суспільне Новини» у 2024 році має бути не нижче 75%. Ви знаєте, що у нас відкрився спортивний канал, а 2024 рік — це рік Олімпіади, тому, звісно, у нас буде багато роботи в цьому плані. Компанія планує виготовити 24 історичних проєкти, 44 культурно-мистецьких, 10 освітніх, 3 дитячі й 37 спортивних. На 2024 рік фінансування Суспільного не зменшилося у порівнянні з минулим роком. Ми зробили все, щоб воно навіть трохи збільшилося, але це пов’язано з закупівлею прав на трансляцію Олімпіади. Так само у нас є на меті поглиблювати співпрацю з донорами, тому що донори нам довіряють і охоче дають кошти на виготовлення нового контенту. Ми спробуємо зробити копродукцію з якоюсь міжнародною компанією.

Наталя Соколенко: А що це мається на увазі?

Світлана Остапа: Виготовлення якогось, можливо, проєкту, фільму чи ще чогось. Я думаю, що це буде, скоріше всього, фільм. Ну, так нам обіцяли, що ми спробуємо це зробити у 2024 році.

Вадим Міський: Де обидві сторони інвестують ресурси й обидві потім розпоряджаються певною часткою прав на готовий продукт.

Світлана Остапа: У нас не було такої практики, тому що нам це і закон не дозволяв, а охочі співпрацювати були. Але ми могли це робити тільки за умови, що повністю забирали права на показ такого контенту. І це не подобалося тим, хто з нами його виробляв. Зараз ухвалення закону «Про медіа» дозволило нам співфінансування і розподіл прав на показ. Ми спробуємо.

Нагадаємо, в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Ярославом Юрчишиним про задачі, які збирається розв’язувати новий Голова Комітету з питань свободи слова Верховної Ради, Євгеном Будерацьким про взаємини «Української правди» з Офісом Президента, цензуру військових і гроші, зароблені для Томаша Фіали, Анною Тульєвою про організацію та залаштункові історії фіналу Нацвідбору на «Дитяче Євробачення — 2023», Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Оксаною Романюк про залучення анонімних телеграм-каналів до співпраці з Офісом Президента, Любомиром Ференсом і Мартою Когут про пишне весілля експрокурора та колишньої працівниці ДБР, яке зробило регіональне видання, Юлією Шелудько про назву Радіодиктанту-2023 та виклики, пов’язані з перенесенням дати, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей, Наталією Лигачовою про те, як забезпечити неминуче покарання для медійників-колаборантів після завершення війни, Анастасією Герасимчук про базу російських пропагандистів «Kremlin’s Voice», Гаяне Авакян про те, за які гроші зараз живуть локальні медіа, Дмитром Раєвським про те, як деякі загальнонаціональні українські медіа розмістили фальшивку про кінець світу, Ярославом Зубченком про непокараних пропагандистів, які досі присутні в українських медіа, Володимиром Бойком про великі багатства, які приховує не тільки українська земля, а й українська влада, Олександром Зінченком про вихід України з СРСР і роль українців у розпаді Радянського Союзу, Олегом Батуріним про медіа, які тепер працюють на нових російських господарів, створені колаборантами й окупантами; Вікторією Польченко про те, як журналісти оцінили ідею народних депутатів прибрати український дубляж із кінотеатрів; Дмитром Тужанським про те, як прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан встановив владу над медіапростором у своїй країні; Вірою Валлє про утилітарне значення свободи: як бажання бути вільною людиною робить нас ефективними, а небажання — перетворює на дурнів; Галиною Петренко про авторитет громадських організацій і російську брехню; Олегом Сампіром про казкові посади та реальні справи Олександра Вілкула під час великої війни; Оксаною Скиталінською про історії на тему здорового харчування, в які нас втягують медіа; Юрієм Ніколовим про наслідки скандалу, спричиненого оприлюдненням у медіа історії про корупцію в Міноборони; Оленою Гусейновою про скандал із Лінор Горалік та історії, в які нас втягують псевдоліберальні російські медіа; з воєнним істориком Василем Павловим про «победобєсіє» у масовій культурі, а також із комунікаційницею Веронікою Вельч про те, як завдяки медіа Трамп став «своїм» для американців.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

Нагадаємо, в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв’язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»