Вадим Міський: «Сьогоднішня модель фінансування сковує Суспільне та не дозволяє йому планувати свою діяльність і розвиток»

Думками про доцільність запровадження нової моделі фінансуванняНСТУ із «Детектором медіа» поділився один із ініціаторів впровадження нової моделі фінансування, програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський.

– Вадиме, на вашу думку, що не так із нинішньою моделлю фінансування й наскільки нагальною є потреба її змінювати?

– Нинішня модель фінансування має одну ключову ваду: не дає жодної впевненості в тому, яким буде бюджет НСТУ наступного року. З одного боку, ми маємо певну видимість гарантії прогнозованого фінансування в законі про Суспільне мовлення. З іншого боку, ця гарантія юридично скасована пунктом 26 прикінцевих положень Бюджетного кодексу, тому за урізання бюджету НСТУ ніхто відповідальності не несе.

Через це неможливо робити серйозні інвестиції в технічне переоснащення та у виробництво кіно- та телесеріальних проєктів. Всі великі проєкти робляться кілька років, і навіть якщо сьогодні в нас є повний бюджет, ми не можемо розпочати «довгий» проєкт, бо ризикуємо з нового року залізти в борги. Сьогоднішня модель фінансування сковує мовника та не дозволяє йому планувати свою діяльність та розвиток.

– Ви запропонували нову модель фінансування НСТУ на початку 2018 року. Що змінилося відтоді, чи не варто коригувати пропозиції? До прикладу, чи вистачить надходжень від радіочастотної ренти для потреб усіх каналів та платформ Суспільного?

– З моменту публічної презентації нової моделі фінансування в лютому 2018 року зовнішні умови не змінилися. Суспільне у 2018, 2019 та 2020 роках не отримало належного фінансування. Цього року вперше маємо формально повний бюджет, однак 400 мільйонів гривень із нього, які розписані на капітальні видатки включно з оновленням техніки та закупівлею прав на контент, ми ризикуємо не отримати. Адже держава їх надасть лише за умови, що збере достатньо надходжень від ліцензування азартних ігор. Що буде наступного року, як і раніше, невідомо.

Наглядова рада НСТУ підтримала пропозиції щодо запровадження нової моделі фінансування — зі спецфонду держбюджету, що наповнюватиметься за рахунок радіочастотної ренти.

Після обрання нового президента та парламенту 2019 року влада вперше почала декларувати готовність запровадити надійну модель фінансування НСТУ. Про це говорили заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко та голова профільного комітету Микита Потураєв, що свідчить про еволюцію в усвідомленні ролі Суспільного мовника з боку влади.

Хочу спростувати кілька фейків про модель зі спецфондом на базі радіочастотної ренти, які виникли за ці роки та вже перетворюються на конспірологічні теорії:

• Фейк №1 «Доходи від радіочастотної ренти скоро зникнуть». У минулі роки наводили навіть приклад: «От бачите, вже відключається аналогове телемовлення». Очевидно, таке може сказати лише людина, яка має погане уявлення про роботу телекомунікаційної індустрії. Відключення аналогового мовлення не призвело до істотних змін надходжень від ренти, й ось чому. По-перше, платниками ренти є передусім мобільні оператори, а ефірні телеканали та радіостанції дають порівняно невелику частку. По-друге, коли певний діапазон частот вивільняється, одразу знаходяться нові користувачі цього ресурсу. Як ми бачимо, ринок радіочастотних телекомунікацій є дуже динамічним — з’являються оператори 3G, 4G, 5G. У наступні роки на нас чекає постійне зростання цього ринку.
• Фейк №2 «Грошей від радіочастотної ренти не вистачить для потреб НСТУ». За ці роки ми впевнилися, що вистачить. Динаміка зростання очікуваних надходжень від ренти за користування радіочастотним ресурсом показує, що Суспільному мовленню повністю вистачить цього джерела грошей. Наприклад, у 2021 році в держбюджеті заплановано 3,3 мільярда гривень надходжень від ренти, це на мільярд більше, ніж у 2020 році. Коли ми розробляли модель, то пропонували закріпити за суспільним мовленням лише частину надходжень від ренти: 70–80%. Утім, якщо ми бачимо готовність влади інвестувати ресурси в підтримку ринку приватних українських продакшен-компаній через Суспільне, яке замовлятиме в них контент, то скільки виділити грошей для індустрії — це вже питання політичне. Звісно, в такому разі доцільно всю ренту закріпити за Суспільним мовником.
• Фейк №3 «Радіочастоти — це парафія військових, доходи від ренти йдуть на їхні потреби». Подібні твердження теж випливають із нерозуміння принципів бюджетного законодавства. Відповідно до Бюджетного кодексу, вся рентна плата за користування радіочастотним ресурсом спрямовується до загального фонду державного бюджету та не має визначеного отримувача. Ці гроші потрапляють на єдиний казначейський рахунок і з них фінансуються будь-які загальні видатки держбюджету: пенсії, зарплати держслужбовцям, охорона здоров’я, суспільне мовлення, оборона та будь-що інше. Цільовий отримувач грошей з’явиться лише тоді, коли надходження спрямують у спеціальний фонд держбюджету.
• Фейк №4 «Радіочастотна рента — це гроші лише від радіомовників, а як же телеіндустрія?» Знову ні, адже радіочастотами користуються і телеканали для поширення ефірного сигналу, і мобільні оператори — для надання широкого спектру послуг, і всі вони є платниками радіочастотної ренти.
• Фейк №5 «Бюджет суспільного мовлення не стане більш захищеним від впровадження нової моделі фінансування, адже все одно держбюджет у руках політиків». Нинішня модель фінансування — це взагалі відсутність будь-якої гарантії. Зараз можна просто недодати грошей НСТУ й це буде цілком законно. Натомість щоб недодати грошей за нової моделі фінансування, потрібно буде спершу її змінити, тобто прийняти політичне рішення про внесення змін до Бюджетного кодексу, а вже потім записати урізану суму в держбюджет. Таким чином, бюджет і справді залишиться «в руках політиків», але рівень захищеності моделі фінансування зростає. А тих, хто сподівається повністю уникнути впливу політиків на рівень фінансування Суспільного — розчарую. Це неможливо: навіть у Британії уряд встановлює розмір абонплати за Бі-бі-сі.

– Чи розглядався варіант запровадження абонплати з домогосподарств за суспільне мовлення, яка ще залишається у деяких країнах Європи?

– Ми детально розглядали такий сценарій і вважаємо його нереалістичним. Передусім через неготовність українців до нового «комунального платежу» на фоні постійного зростання тарифів на електроенергію, газ, теплопостачання тощо.

У 2017 році на замовлення Ради Європи було проведене дослідження TNS Kantar, яке показало, що лише 9% громадян готові платити за суспільне мовлення (оптимальною сумою опитані тоді називали близько 40 гривень на місяць). У грудні 2020 року НСТУ завершила нову хвилю дослідження, яка показує, що готовність за ці роки зросла до 18%. Це досі критично мало, адже змусити 82% людей платити — це нереалістичне завдання.

Крім того, зараз у Європі тренд на відмову від абонплати з домогосподарств за суспільне мовлення. Раніше домогосподарства платили лише в тому випадку, якщо в них був телевізор. У сучасному світі телевізор більше не є основним способом споживання контенту. Люди слухають подкасти й читають новини в інтернеті, вони можуть зовсім не мати телевізора, який здатен приймати ефірний сигнал, і таким чином уникають платежів. Маючи пропозиції безкоштовного онлайн-контенту, кількість якого постійно зростає, люди все частіше ставлять під сумнів легітимність моделі абонплати навіть у західних країнах, де давно встановилася традиція суспільних медіа. Так, нещодавно від абонплати відмовилися Швеція та Фінляндія, які перейшли на модель фінансування через спецфонд за межами загального держбюджету. Загалом, у переважній більшості (60%) країн — учасниць Європейської мовної спілки суспільні мовники фінансуються з державного бюджету, а не з абонплати.

Нова модель фінансування НСТУ також спирається на широку базу платників. Рівень проникнення мобільного зв’язку в Україні давно перевищив 100% — мобільним зв’язком користуються всі, а в багатьох є більш ніж одна SIM-карта. Всі користувачі мобільного зв’язку опосередковано, через своїх операторів, є платниками радіочастотної ренти. Таким чином, на практиці кожен громадянин долучатиметься до фінансування Суспільного.

– Чи можливі компромісні рішення в питаннях запровадження нової моделі фінансування компанії й наскільки компанія відкрита до переговорів щодо нюансів цієї моделі?

– Готовність влади запровадити надійну модель фінансування Суспільного з’явиться тоді, коли стане очевидною користь, яку приносить компанія, її внесок. Сьогодні головним запитанням до НСТУ з боку влади є «чому в “UA: Першого” низький рейтинг?». При цьому чомусь забувають, що «Українське радіо» є абсолютним лідером за рейтингами серед розмовних та інформаційних радіостанцій, а також що стрімко набирають обертів онлайн-проєкти Суспільного.

Суспільне мовлення може бути корисним не лише як виробник інформаційного контенту. У багатьох країнах суспільні мовники є найбільшими замовниками телесеріального контенту у приватних продакшен-компаній та фактично виконують роль ринкотворчого гравця для цілої індустрії. А це робочі місця в країні, сплата податків у бюджет та інші переваги для економіки.

На мій погляд, закріпити обов’язок Суспільного витрачати частину бюджету на замовлення у приватних продакшен-компаній — це й може бути питанням компромісу з боку мовника для запровадження надійної моделі фінансування. Адже зараз ініціатива про спрямування 25% грошей на зовнішнє виробництво за умови повного фінансування, яка міститься у проєкті змін до закону про Суспільне мовлення, ніколи не запрацює: попередні роки яскраво демонструють, що при складанні держбюджету на Суспільному завжди хотітимуть зекономити.

Інший компроміс може полягати у визначенні відсотка від ренти, який спрямовуватиметься на потреби НСТУ. Це не обов’язково має бути 100%, але ми маємо бути свідомі того, що більше грошей для Суспільного — це більше грошей для підтримки креативних індустрій в Україні.

Інтерв’ю підготувала Ольга Жук, кореспондентка сайту «Суспільне мовлення»