Вадим Міський: “Треба подбати, аби воєнна цензура не стала політичною цензурою”

Програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський долучився до дискусії «Зберегти та розвинути демократію в Україні: парламент та інші демократичні інституції під час війни», організованої Центром політико-правових реформ (у межах Програми USAID «Рада: наступне покоління»), Коаліцією «Реанімаційний Пакет Реформ» та DRI Україна.

Воєнний стан наклав суттєві обмеження на свободу ЗМІ, однак, враховуючи безпекову ситуацію, вони є виправданими, зауважив програмний директор «Детектора медіа» Вадим Міський. Ще однією важливою зміною у сфері медіа за цей час став запуск єдиного національного телемарафону, що суттєвим чином зменшило рівень плюралізму на телебаченні.

«Водночас продовжується реформа медіазаконодавства, яка входила до переліку із семи умов для початку переговорів про вступ до ЄС і була виконаною в повному обсязі. Це сталося внаслідок ухвалення Закону “Про медіа”, що повністю відповідає директиві ЄС про аудіовізуальні медіапослуги.

Тож наш аналіз загроз для демократії в Україні під час війни сповнений стриманого оптимізму. Але надзвичайно важливо не втратити контроль над демократичними процесами, а отже — довіру ключових союзників України, і продовжувати реформи там, де це можливо під час воєнного стану», — каже Вадим Міський. 

Він вважає, що виконання завдання, яке Єврокомісія поставила перед сферою медіа в Україні для відкриття переговорів про вступ нашої країни до ЄС, — це безперечний позитив. Як і те, що Україна піднялася цього року у Всесвітньому рейтингу свободи слова, який щороку визначає міжнародна організація «Репортери без кордонів», зі 106-го на 79-те місце.

«Такі позитивні моменти дають аргументи різним гравцям стверджувати, що в нас немає проблем у сфері медіа та свободи слова. Але очевидно — це не зовсім так. Тому що про повну свободу слова в Україні говорити не можна. Так, у нас є певні елементи воєнної цензури, і це зрозуміло та виправдано. Але ще влітку минулого року моніторингові організації стали помічати в національному телемарафоні елементи й політичної цензури. Наприклад, відсутність точок зору представників опозиційних партій. Ці виклики повністю подолати не вдалося. Частково їх подолали завдяки тому, що з приводу цього лунала публічна критика з боку громадськості та медіаспільноти. А також завдяки тому, що є Суспільне мовлення, яке своєю участю в телемарафоні вирівнює баланс представленості політичних сил», — каже Міський.

На його думку, якщо в перші місяці широкомасштабного вторгнення доречність такого формату сумнівів не викликала, то на сімнадцятому місяці війни він викликає все менше ентузіазму і дає все більше приводів для критики: «Викликає занепокоєння те, що така тимчасова, як здавалось у перші місяці війни, організація українського інформаційного простору вкорінюється, стає постійною і загрожує знищенням того різноманіття, яким завжди вирізнявся український медіапростір».

Крім того, зауважив Вадим Міський, марафон у нас хоча і єдиний, але не один. «У нас є ще один марафон, який поширюється на іноземну аудиторію і називається “FreeДом”. І дуже дивно виглядає та обставина, що з усіх світових аудиторій наша влада інвестує чималі кошти (у 2023 році, за даними громадського контролю держзакупівель Dozorro, на виробництво контенту для телеканалу “FreeДом” у держбюджеті закладено 2 млрд грн) в російськомовну аудиторію. При цьому не додають кошти Суспільному мовленню якраз на цю суму. Чи це справді потрібно, чи це правильний пріоритет?» — ставить питання програмний директор «Детектора медіа».

До того, за його словами, попри всі реформи в медіасфері модель фінансування Суспільного мовлення, визначена в законі, як була, так і залишається ненадійною. Тобто влада може на власний розсуд зменшити бюджет Суспільного мовлення і на свій же розсуд збільшити його, скажімо, каналу «Рада» або олігархічним каналам на створення марафону «FreeДом». Так, у час війни Суспільне мовлення отримало один із найнижчих бюджетів за свою історію.

Однак чому навіть такі кроки в телевізійній площині істотно загрожують медіасвободі в Україні? Причина, говорить Міський, у тому, що телебачення вже не є панівним видом медіа. «І єдиний телемарафон та уніфікація картинки на телебаченні лише підштовхує споживачів інформації до того, щоб переходити в онлайн і шукати її там, де все не так однозначно, як любить казати російська пропаганда. В “Детекторі медіа” роблять щорічне дослідження, яке називається “Індекс медіаграмотності українців”. Цього року воно показало, що 70% медіаспоживачів через відсутність різних точок зору в телемарафоні шукають інформацію в інших джерелах. Насамперед, на жаль, це телеграм-канали, які вже для 50% українців стали звичним джерелом отримання інформації. А там несеться дезінформація, російські пропагандисти почуваються там дуже вільно, і для них це основне середовище», — пояснює медіаексперт.

Утім, наголошує він, попри це у громадян України, як показує те ж дослідження «Детектора медіа», зростають навички критичного мислення при споживанні інформації. До того ж з’являються нові інструменти й форми регулювання інтернет-простору. Як це все відобразиться на регулюванні телеграма, який є найбільш проблемним, покаже час. Новий закон про медіа надав певні повноваження Нацраді з питань телебачення і радіомовлення, однак лише час покаже, чи достатньо буде цих повноважень і чи вистачить політичної волі для справедливої їх реалізації, зазначає Міський.

На його думку, ці всі проблеми не є невиліковними. Потрібно лише їх проаналізувати, систематизувати й надати рекомендації для розв’язання.

По-перше, переконаний Вадим Міський, необхідно припинити фінансувати з державного бюджету олігархічні телекомпанії. Це зручно для влади, оскільки можна припустити, що лояльність таких медіа зростає. Але це недемократично. І цю практику потрібно припинити.

По-друге, на його думку, національний телемарафон уже виконав свою місію, й телекомпанії можуть уже самостійно й незалежно продукувати медійні продукти.

«По-третє, вкрай важливо стежити за тим, щоб воєнна цензура не переходила в політичну. Конституція не надає владі права використовувати політичну цензуру під виглядом обмежень під час війни. І по-четверте, не зачаровуватися лише законодавчим поступом чи міжнародними рейтингами свободи слова, оскільки є інші мірила, які дають нам набагато ширше уявлення про стан свободи слова — зокрема це моніторинги та думка професійної спільноти. На неї необхідно зважати й берегти надбання демократії та свободи слова», — переконаний медіаексперт.