Ярослав Зубченко: “Якщо в новині переважає емоція, а не інформація – вас хочуть змусити змінити ставлення”

Який спосіб закриття проросійських каналів – найбільш надійний, що робити з баном українців у Facebook, чи можлива в медіа зважена дискусія щодо майбутнього країни, як вакцинація корелює з рівнем життя, чи варто поширювати фейки задля спростування – розбиралися Роман Коляда та медіаоглядач “Детектор Медіа” Ярослав Зубченко в програмі “Медіаревізор на Чорноморській ТРК”.

Роман Коляда: Чи встигають українські медіа вдаватись до проактивних дій, а не лиш протидіяти дезінформації?

Ярослав Зубченко: Російська агресія не обмежена лиш Україною – і це світова проблема. Чудово, що ми не самі, і нам допомагають союзники. Але ми всі не вигадали особливо ефективних способів протидії російській пропаганді. Вони сьогодні дозволяють собі більше, ніж раніше. Був час, коли Мураєв казав, що Сенцов – терорист, і це був скандал. Зараз він щодня розповідає про громадянську війну на сході країни – і нічого. Та й фейк поширюється краще, ніж його спростування. Тому є єдиний механізм: якісні медіа мають поширювати правдиву інформацію. Інші методи значно менш ефективні.  До 2014 року суспільство західних демократій жило в режимі повільних ефективних інституцій, які не були розраховані на бліцкриг нахабних російських пропагандистів. Це видно по каналах Медведчука – вони попри все продовжували працювати, при всій тональності в час війни, їх закрили політично-правовим рішенням. Але ось вони знову працюють, вже на супутнику.

Роман Коляда: Що робити з цими каналами?

Ярослав Зубченко: Думаю, рішення є. Воно політиччне і зовсім не правове. Зараз партія президента “Слуга народу” цілеспрямовано бойкотує канал “Україна” Рената Ахметова. Партія ЄС бойкотує токшоу “Право на владу”. Якби свідомі українські політики бойкотували ці медіа (Медведчука) – вони б сильно втратили в популярності. Бо прихильники політика відслідковують його слова. Він приводить за собою аудиторію на канал. Другий аспект – токшоу стикають різні позиції на каналі. Тому якщо різних позицій не буде, то шоу буде значно менш цікавим. І менше людей його подивляться. Канали Медведчука, коли були в інтернеті лише, не відвідувала жодна політсила, крім ОПЗЖ і 1-2 нардепів від “Батьківщини” і вони дуже сильно втратили свою популярність. Є шоу, що не мають і тисячі переглядів на ютубі. Тому це можливо. Але, на жаль, канал “НАШ”, який вмикав в прямий ефір представника бойовиків Родіона Мірошника, – досі популярний і туди ходять. 

Роман Коляда: Чи будуть в майбутньому засоби припиняти агресивну пропаганду?

Ярослав Зубченко: Маємо такий спосіб. В Україні зменшуються перегляди телебачення. Збільшуються відвідування соцмереж. І в соцмережах легше контролювати інформацію і там більше місця медіаграмотності та критичному мисленню. Здається, в Швеції навчають простому базовому правилу: “Не репостити ту інформацію, яку перед цим не перевірили”. Якби брехню не поширювали – її б ніхто не бачив. Коли більше людей перейде від телебачення в інтернет і ці люди не поширюватимуть брехню – буде ефект. Звісно, що пропаганда адаптується. Але в мене є надія, що все буде добре. Ми дуже довго намагались використосувати старі інструменти і методи проти нових загроз. І ситуація з виборами Трампа добре ілюструє, чому це не спрацювало. Він постійно поширював фейки, всі намагались з цим щось робити. Його заяви фактчекали щодня. Це була, мабуть, найкраща боротьба з фейками в історії, але все одно він закликав до повалення влади. І одного дня його акаунт заблокували. Це спрацювало. 

Роман Коляда: Чи не вигадаємо ми собі нової цензури? 

Ярослав Зубченко: У нас вже є обмеження свободи слова. Наприклад, обмеження до ксенофобії, до повалення державного ладу тощо. Це, очевидно, добре. Свобода слова обмежена вже сьогодні. Питання лише в тому, чи хочемо ми обмежити її більше. Можливо, питання за нейронними мережами, які краще будуть виявляти фейки і протидіяти. Можливо, рішення у сфері суспільного договорру щодо того, що ми вважаємо поганим і хочемо йому протидіяти. Бо ці речі постійно змінються. Наприклад, табуйовані раніше гендерні теми і теми ЛГБТ стають більш допустимими і викликають дискусію в суспільстві. 

Роман Коляда: Чи здатне суспільство адекватно обговорити, якого миру ми хочемо? Чи є така медіадискусія і можливо, аби вона була результативною?

Ярослав Зубченко: Складне питання. Україна – молода держава, і ми постійно порівнюємо себе зі сталими демократіями. Нормально, що процес становлення і дискусій триває і, можливо, хибно уявляти, що цей час колись завершиться. Вже сьогодні видно, що українці рухаються від “русского міра” до західного світу. Наприклад, сьогодні українці засуджують примітивні жарти з дискримінацією, сексизмом тощо. Це не єдині зміни. Але вони постійно відбуваються і ми віддаляємось від радянського спадку. 

Роман Коляда: Чи сучасна реальність покладає відповідальність на людину за те, як вона споживає інформацію?

Ярослав Зубченко: Так, бо ми живемо в інформаційному суспільстві. Типовий приклад – історія з пандемією, його будуть вивчати в підручниках. Коли людина медіаграмотна – це впливає на її життя. Коли вмієте сортувати інформацію на якісну і неякісну, то зможете більше досягти, менше повірите обману, ухвалите кращі рішення життєві. Якби українці краще вміли розпізнавати критично інформацію – краще обирали би політиків. Якби розпізнавали фейки з приводу економіки – обирали б ринковий шлях, а не популістичний, краще заробляли б. Але для цього треба читати хороші медіа, які про це розповідають, а не слухати людей, які обіймають архаїчну позицію і протестують проти прокращень. 

Роман Коляда: Які ваші лайфхаки щодо того, як розпізнавати медіаманіпуляції?

Ярослав Зубченко: Є дві явні ознаки, що вас обманюють. Перша – ніде в тексті не згадують, з чого вони це взяли. Наприклад, “Зеленський збирається оголосити новим гербом України білок” – і неясно, звідки ці дані, то це найімловірніше, брехня. Вигадали, або інформація з ненадійних джерел. Думки і факти має повідомляти хтось конкретний.

Друга річ – емоції. В новині не має бути емоційна лексика. Якщо вона є – новині краще не вірити. Наприклад, “Зеленський зробив жахливу помилку”. Якщо новинарю важливіше донести емоцію, ніж інформацію – то він хоче змусити вас змінити ставлення. Це ті речі, яких навчають на першому курсі і в перший день роботи. Якщо їх не виправив журналіст і редактор – отже, це свідомо зроблено.