«Завдання влади – не щоб її любили, а творити реформи і не ціною здачі національних інтересів Росії» – Наталія Лигачова

Про перспективи російськомовного каналу і проблеми суспільного мовника, комунікацію з окупованими територіями та взаємодію теперішньої влади з медіа, очільниця ГО «Детектор Медіа» Наталія Лигачова спілкувалась на Радіо Meydan.

Любомир Ференс: Велика політика в цій країні пов’язана з медіа. Почнемо розмову з медіаскандалу, як його вже «охрестили» деякі журналісти, оскільки відбувся так званий злив щодо нібито звільнення Андрія Богдана. Джерелом зливу був Кирило Тимошенко. Журналістське середовище почало робити закиди на адресу Офісу президента, і це фактично була перша «сутичка» журналістів з ОПУ. Як ви думаєте, що це було з боку ОПУ?

Наталія Лигачова: Ніхто не розуміє, що це було насправді. Можливо, тролінгом медіа чи намаганням відвернути увагу від серйозних питань. Один з співробітників ОПУ, не буду казати, що це Тимошенко, бо скрінів переписки ніхто не показав, скинув низці шанованих медіа таку інформацію. Вважаю, що медіа також не застосували правило трьох джерел, що наче і варто було зробити. Однак ситуація дещо відрізняється, тому що той, хто скинув інформацію, близький до Богдана і навряд він брехатиме. Тому ця інформація розійшлась. Я вважаю проблемою те, що ні Богдан, ні Зеленський не сказали, що їхній колега вчинив погано і дав неправдиву інформацію, а почали відбілювати. Це загалом некрасиво, вважаю, і не робить честі ОПУ і його команді.

Любомир Ференс: Чи можна вважати «виходом на стежку війни» з медіа заяву Андрія Богдана, коли він сказав, що журналісти не потрібні, а влада, мовляв, спілкується з суспільством напряму?

Наталія Лигачова:  Думаю, що це була емоційна реакція на жорсткі питання журналістки. Але він констатував факт, що так, вони вважають, що їм традиційні медіа не потрібні і вони використовують соцмережі для комунікації з суспільством. Однак він не розуміє того, що їм не потрібні ЗМІ для піару. А суспільству потрібні, бо воно має знати не лише те, що їм розкажуть Зеленський, Богдан чи Ляшко,  а розуміти, що насправді відбувається і що хочуть приховати політики. Медіа даремно образились на цю фразу. Забирайте свій піар і не намагайтесь нам сунути свою «джинсу». Бо ж вони кажуть, що медіа їм не потрібні, але саме через медіа розповсюдили цей фейк про відставку. Чим менше ми будемо потрібні політикам, тим краще, бо ми маємо бути потрібні суспільству.

Любомир Ференс:  Кожне медіа зазвичай несе певне повідомлення. Групи каналів чи інших медіа несуть конкретний меседж. Чи не може бути заява Богдана тролінгом медіа, що вони несуть конкретний меседж, відбілюють певних осіб, тож навіщо нам такі медіа?

Наталія Лигачова:  Думаю, що все ж це була емоційна реакція. Медіарух зробив жорстку заяву і нагадав команді Зеленського, що не варто використовувати медіа для провокацій, їх принижувати і думати, що суспільство – це лише їхні підписники і фоловери. Маю неофіційну інформацію, що багато домовленостей про інтерв’ю з членами команди Зеленського скасовують, бо розуміють, що вони не готові ще до такого спілкування з медіа, де є і жорсткі питання, а не лише зручні. Щоб не втрачати обличчя, вони просто скасовують інтерв’ю. Але це неправильно. Будуть відмовлятись – будемо ставити риторичні питання, з’являться незалежні експерти в ефірі, всім це піде на користь. Журналісти мають згадати про своє завдання контролювати владу, а команді Зеленського треба навчитись розуміти роль медіа.

Любомир Ференс: Перші меседжі про те, що журналістів треба відсікти від політичних персон і що є канали, через які політики можуть напряму спілкуватись і доносити свою думку суспільству, висловлював ще Сергій Лещенко на початку року. Зрештою, вже кілька місяців Зеленський тримає суспільство в інформаційному вакуумі. Можливо, ця ситуація зіграє в плюс монобільшості і Зеленському?

Наталія Лигачова:  В короткостроковій перспективі – так, вони зможуть ще деякий час протриматись, не видаючи, ким є насправді. В довгостроковій – ні, бо таке провокативне ставлення до медіа спонукає журналістів працювати більше по професії, не піарниками, а журналістами, аналізувати і розслідувати. Зрештою, журналістика від цього лише виграє.

Любомир Ференс: Місяць тому Зеленський мав зустріч з журналістами «off the records». Дехто з присутніх на тій зустрічі приватно казав, що президент попросив не критикувати його протягом ста днів. Наразі критики було мало. Його прохання врахували чи не було за що критикувати?

Наталія Лигачова:  Я була на цій зустрічі і чула цю фразу. Це було сказано не жорстко. Більшість з присутніх одразу заперечили, мовляв, будете робити щось правильне – підтримаємо, будете помилятись – критикуватимемо. Я думаю мала кількість критики є не через прохання президента. Є ще розгубленість медіа, ще надто мало кроків зробила ця команда. І є певна самоцензура, бо низка медіа ще під час виборів мали симпатію до президента. І зараз, навіть коли є за що критикувати, вони ще не готові цього робити. Думаю, це скоро мине у якісних ЗМІ. Як це було свого часу з Петром Порошенком. Ми знаємо, що українські ЗМІ дуже швидко закохуються і дуже швидко розчаровуються. Любити Зеленського будуть довше, бо велика передісторія, він з народу, селфмейдмен, багато прихильників «95 Кварталу», вони грамотно будують комунікацію з простими громадянами. Але проблема не в тому, щоб любили чи не любили, а щоб почали йти реформи, але не за будь-яку ціну, не здачею  національних інтересів Росії і медіа мають спонукати до цього владу.

Любомир Ференс:  Як ставитесь до ідеї створення великого потужного російськомовного каналу?

Наталія Лигачова:  Ми ще не маємо уявлення, яким має бути цей канал. Остання версія, яку я чула – це має бути розважальний україноцентричний продукт. Такий канал я би ще зрозуміла, але є «1+1 international», який є по всьому світу, в багатьох готелях світу і особливого сплеску українофілії ми не відчули. Я буду категорично проти, щоб це було за державні кошти, бо це великі гроші. Зрештою, треба зрозуміти суть пропозиції, щоб озвучити ставлення.

Любомир Ференс:  Чому з 2014 року в Україні не з’явився потужний мовник, який би став альтернативою олігархічним медіа?

Наталія Лигачова:  Тому що це потребує величезних коштів, за найскромнішими підрахунками, це 250-300 тисяч доларів на місяць для інформаційного каналу. Експерти кажуть, що за інформаційними каналами стоять люди, близькі до сфери нафти, газу, енергетики, де фігурують дуже великі гроші. Звісно, має бути суспільний мовник, фінансований державою хоч би у передбачених законодавством обсягах. І в нього має бути потужна команда, яка зробить його альтернативою хоча б у суспільно-політичному вимірі олігархічним каналам.

Любомир Ференс: Суспільний мовник не став потужним через недофінансованість?

Наталія Лигачова: Там багато проблем. Відсутність політичної волі для ухвалення важливих рішень, реалізація непотрібного майна, яке обіцяє реалізувати нова влада. Були помилки в управлінні. І, так, недофінансування. Якщо грошей вистачає лише на підтримку інфраструктури, то про які нові проекти може йти мова?

Любомир Ференс:  Команда Зеленського підтримає суспільний мовник?

Наталія Лигачова:  Вони кажуть, що протягом року забезпечать повне фінансування суспільного мовника, в обсязі, передбаченому законодавством, а потім будуть дивитись на результати. Думаю, це справедливо і за рік можна побачити прогрес.

Любомир Ференс:  Чи готовий Зеленський чути громадянське суспільство? І чи не розходяться його слова з ділом?

Наталія Лигачова:  Для мене зустріч із Зеленським була позитивною і склалось враження, що він може чути. Але після цього було кілька зустрічей з представниками його офісу і там більше ситуацій, мене напружували. Думаю, в цих людей ще нема розуміння ролі медіа і готовності чути критику. А в Зеленського була готовність чути критику. Але ми бачили його в інших ситуаціях, де, приміром, грубіянив журналістам Радіо Свобода. Думаю, справа в тому, що вони всі прийшли з шоу-бізнесу, звикли, що їх обожнюють, чули лише захват. Але їм треба зрозуміти, що їх можуть не лише любити, але й критикувати. Але це зрозуміти їм заважає всенародна любов. Народ у захваті, а журналісти чомусь критикують. Але це правила гри для всіх політиків у всьому світі. Громадянське суспільство –  сильна інституція, з якою таки треба вести діалог, вона навіть сильніша, ніж медіа. З часу Революції гідності воно стало сильнішим. І досягненням реформ в ці роки після «майдану»  ми значною мірою завдячуємо членам громадянського суспільства, які напрацьовували реформи і фактично «дарували» їх владі.

Любомир Ференс:  МІП критикують і кажуть, що вони не виконали своєї функції, яку на них покладали. Що ви про це думаєте і як нам завоювати уми людей на окупованих територіях?

Наталія Лигачова:  Міністерство інформаційної політики здійснювало деякі кроки, але часто вони були локальними і не було стратегічної концепції, яка б об’єднала інформаційні зусилля і вибудування інфраструктури.  Треба намагатись виходити на окуповані території, щоб там лунав голос України. Чи це має бути російськомовний контент – не впевнена. Люди там ризикують, але вмикають українські канали і хочуть їх чути. Ми маємо доносити тим людям думку, що вважаємо їх українцями і маємо боротись, щоб повернути Крим і Донбас, що всіх, хто не вчинив злочинів, вважаємо громадянами і чекаємо.

Любомир Ференс:  Є група медіа, які говорять про Крим, зокрема і Радіо Meydan. Нас чують кримські татари, які перебувають в окупації. І вони можуть сказати, що більшість всеукраїнських видань Крим не цікавить. Здається, є дослідження, що лише 9% населення цікавить ця тема. Мало лише профільних видань, всеукраїнські теж мають підключатись, щоб українська і міжнародна спільнота розуміли, що український Крим «болить» всьому населенню нашої країни.

Наталія Лигачова: На жаль, наш інформаційний простір не став інфопростором країни, яка знаходиться у стані війни. Приватні канали орієнтуються на рейтинг. Правда, що рейтинг при розмовах про війну і Крим падає, тому на інформаційних каналах про це говорять менше. І тут вина влади. Вона не зробили достатньо, щоб ми зрозуміли, що ми живемо у воюючій країні. Тому нова влада має сприяти тому, щоб про це говорили. Наприклад, можна спонукати інформаційні канали виділи якусь частку ефіру на ці теми.

Любомир Ференс:  Кажуть, що Україна програла в інформаційній війні. Чи потрібно українським медіа скочуватись у пропаганду хоч би мінімально, щоб не програвати у інформаційній війні?

Наталія Лигачова:  Я думаю, що у нас паритет в інформаційній війні наразі. Україна не виграла і не програла. Я більш позитивної думки була про це до виборів, але вражена відсотком, який набрала партія «Опозиційна платформа «За життя!». Ці люди підтримують меседжі російської пропаганди. Скочуватись в пропаганду не можна, однак треба створювати якісний україноцентричний продукт, в тому числі розважальний, з правильними меседжами. Бо «95 Квартал» не впливав на україноцентричну аудиторію, адже їхній контент – це ностальгія по «совку». Це совковий гумор.

Любомир Ференс:  Свого часу Андрій Куликов сказав, що одним з творців «русского міра» в Україні був Зеленський, як це не прикро визнавати.

Наталія Лигачова:  Багато про це в нас писав Андрій Кокотюха, який критикував продукти «95 кварталу»  за їх орієнтованість на «русскій мір». Я боюсь, що контент пропонованого владою російськомовного каналу не зміниться, а він має бути іншим, на інших цінностях і меседжах.