Журналістка Юлія Лавришин: “Поняття “русский авангард” є пропагандистським кліше”

Які ключові імена персоналій, котрих привласнила собі Росія, і ми за них боремося?

Це цілі історичні епохи. Починаючи від бароко, це композитори Максим Березовський, Артемій Ведель, Дмитро Бортнянський. Це художники Іван Крамський, Ілля Рєпін, Іван Айвазовський, Архип Куїнджі. До того ж росіяни змусили весь світ вважати, що є такий напрямок, як “русский авангард”, але коли копнути глибше, то зʼясовується, що це або українець, або представник якоїсь іншої нації, і головне — він сформувався у тій нації. Наприклад, Казимир Малевич, Олександра Екстер, яка взагалі українка, а з Росією її пов’язує тільки те, що вона три роки прожила у Москві. Росіяни все це брали і формували цілі сторінки їхньої митецької історії, мовляв, інших народів не існувало, вони просто якісь “хуторяни”. Але насправді історії не було саме в росіян, у них усе крадене.

Чи є у нас механізми та успішні приклади повернення імен та мистецьких творів у культурний простір України? На зразок картини Деґа, коли “Русские танцовщицы” перетворились на “Українські танцівниці”.

Тут важливо не тільки етикетки переклеїти, а започаткувати нові підходи до окреслювання того, хто ці художники, композитори чи інші митці. Історія така складна, що ми не можемо брати до уваги просто громадянство, тому що в той період людина справді належала до імперії. Але ми маємо сьогодні розробити іншу методологію визначення приналежності. Саме тому відбуваються семінари мистецтвознавців, потрібно, щоб змінювалась навчальна література, а також потрібно мати фінансування для культурних діячів, які доносять нашу позицію у світі. Це цілий пласт, який доведеться змінювати протягом десятків років. Одночасно все змінити неможливо. З позитивних прикладів, як наголошувала дослідниця авангарду Тетяна Філевська, світова музейна спільнота вже засумнівалася у самому понятті “русский авангард” і почала докопуватися до того, що це поняття є просто пропагандистським кліше. Усі ці “авангардисти” мають інше походження, сформувалися в інших країнах серед пригноблених народів, які зазнавали гніту імперії.

Що означає термін переатрибуція?

Переатрибуція це і є новий стиль подачі, коли ми художника зазначаємо не за громадянством ­— громадянин Російської імперії, а глибше досліджуємо, яка це була насправді країна. Що це була частина імперії, яка нині має свої кордони, що це інший народ, який формувався на інших традиціях. Тобто переатрибуція — це як нове прочитання, переназивання, нова ідентифікація. Якщо ми говоримо про композиторів між бароко і класицизмом Бортнянського, Веделя, Березовського, то їх в принципі ніхто не знає, вони не звучать. Спочатку треба, щоб вони звучали у світі на різних фестивалях класичної музики і на сценах театрів, а після цього вже доводити, хто ж вони є. Наприклад, Чайковський, який за походженням є українцем, але став проросійським імперцем та поширював імперські наративи. Але у світі він звучить, його знають на рівні з Моцартом і Шопеном. А згаданих вище композиторів не знають, тому важливо їх спочатку просто виконувати. Коли європеєць чує і каже: “яка чудова музика”, то ви йому відповідаєте: “а ви знаєте, що ця людина була українцем, хоча частково жила в Петербурзі і працювала придворним композитором імператриці Катерини, але навчалася в Україні й формувалася на українській пісенній традиції?”.

Повний текст розмови можна послухати за посиланням.