Журналістська освіта в Україні: чи працює система? – дослідження

Перше дослідження якості журналістської освіти, проведене громадською організацією «Детектор медіа» 2016 року, було опубліковане разом із рейтингом осередків журналістської освіти.

На жаль, за підсумками другого дослідження рейтингу не буде. Адже лише 13 із 46 вишів, які мають факультети чи кафедри журналістики, погодились надати докладну інформацію, за якою якість їхньої роботи можна було б оцінити. Відмова інших, або ж рішення проігнорувати запит, — тривожний знак: ознака неготовності працювати прозоро та відповідати на виклики сучасності.

Результати першого дослідження спровокували масштабну дискусію як у професійному, так і в освітньому середовищі. Більшість її учасників погоджувалась із тим, що журналістська освіта гостро потребує осучаснення, розширення практичної складової та адаптації до потреб галузі. Ми провели це друге дослідження, щоб побачити зміни, які відбулись або не відбулись за два роки. Окрім інформації, отриманої від вишів, ми проаналізували їхні сайти та сторінки в соціальних мережах, провели опитування роботодавців, випускників і студентів.

Головні висновки

Освіті бракує відкритості. Дві третини вишів, які готують журналістів, проігнорували запит або відмовились надати інформацію для участі в дослідженні. Не всі осередки журналістської освіти готові до незалежної оцінки.

Майже немає корупції. Більшість опитаних студентів і випускників здобувають освіту без хабарів. Є лише окремі випадки здирництва серед викладачів.

Інновацій побільшало. За два роки осередки журналістської освіти запровадили нові сучасні навчальні курси, хоча дехто ще вважає інтернет «новим медіа».

Освіта відірвана від життя. Студенти й випускники незадоволені тим, як журналістська освіта готує їх до роботи в медіа. Зміст навчальних курсів часто застарілий, знання не актуальні.

Замало практики. І студенти, і випускники, і роботодавці бачать потребу у збільшенні кількості прикладних курсів, практичних завдань та викладачів із досвідом роботи в журналістиці.

Магістратура не готує практиків. У навчальних програмах магістратури багатьох вишів переважають теоретичні дисципліни, вони часто-густо не передбачають стажування у ЗМІ.

Міністерські вимоги заважають. Міністерство хоче, аби викладачі мали наукові ступені. Через це кафедри не можуть наймати викладачів-практиків. Водночас викладачі стали більше стажуватися, підвищувати кваліфікацію, зокрема закордоном,а практиків запрошують як гостьових викладачів.

Студенти мало їздять закордон. Чимало вишів не користуються доступними можливостями відправляти своїх студентів на стажування. Хоча є приклади ефективної сталої співпраці з зарубіжними вишами.

Не всім дозволяють працювати. Не кожен виш іде назустріч студентам, які знайшли роботу, та узгоджує з ними індивідуальний графік навчання, хоча Міністерство освіти і науки це заохочує. Допомога студентам у працевлаштуванні – поширена, але не тотальна практика.

Кафедри погано комунікують. Осередки журналістської освіти не використовують потенціал сайтів та сторінок у соцмережах для комунікації зі студентами, абітурієнтами, випускниками, роботодавцями, донорами та іншими аудиторіями.

Техніка є, але… Не всі кафедри мають достатню технічну базу, багато де вона несправна чи застаріла, а подекуди студенти не мають до неї вільного доступу. Своїй хорошій технічній базі виші завдячують, як правило, ґрантам іноземних фондів і організацій.

Роботодавці не вірять у журналістську освіту. Більшість опитаних редакторів незадоволені якістю підготовки студентів. Лише 22% радше наймуть людину з дипломом журналіста.

Кожен третій не працюватиме в медіа. Лише 64% опитаних студентів планують бути журналістами. Старшій школі потрібно краще готувати випускників до вибору професії.

Кого оцінювали

За новим переліком галузей освіти, затвердженим 29 квітні 2015 року, журналістика стала окремою спеціальністю, яка включає освітні програми «журналістика», «реклама і зв’язки з громадськістю», «видавнича справа й редагування», «медіакомунікації» та похідні від них. Ліцензії на такі програми мають 63 заклади вищої освіти. 59 із них уже набрали студентів на нові програми, але в більшості на 3-4 курсах навчаються за старими. Ми зосередились на вивченні освітніх програм із журналістики та медіакомунікацій; вони є у 46 вишах.

На запити ГО «Детектор медіа» відповіли:

• Бердянський державний педагогічний університет (кафедра соціальних комунікацій)
• Український католицький університет (кафедра журналістики)
• Ужгородський національний університет (кафедра журналістики)
• Донецький національний університет імені Василя Стуса (кафедра журналістики)
• Запорізький національний університет (факультет журналістики)
• Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка (кафедра журналістики)
• Київський університет імені Бориса Грінченка (кафедра журналістики та нових медіа)
• Одеська юридична академія (кафедра журналістики)
• Національний університет «Острозька академія» (кафедра журналістики)
• Український гуманітарний інститут (кафедра журналістики)
• Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького (кафедра журналістики, реклами і PR-технологій)
• Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича (кафедра журналістики),
• Чорноморський національний університет імені Петра Могили (кафедра журналістики)

Три з них – Кам’янець-Подільський, Черкаський та Чорноморський – не брали участі в першому дослідженні. Результати аналізу стосуються тільки цих 13 вишів і не є репрезентативними для всієї журналістської освіти в Україні, однак ми вважаємо тенденції достатньо показовими.

Завантажити повний текст дослідження

Дослідження здійснювалося за фінансової підтримки Danish International Development Agency (Danida).