Галина Петренко: Деолігархізація – це редакційна незалежність та фінансова прозорість власності
Про роль держави у боротьбі з пропагандою, деолігархізацію медіа та санкції директорка ГО “Детектор медіа” Галина Петренко поспілкувалась в ефірі Радіо НВ.
Про майбутнє каналів Медведчука
Канали Медведчука не мають права на цей час виходити в ефір і навіть 112 канал заблокував Youtube. Можливо, це також сталось зі зверненням МКІП. Це означає фактично, що звідти будуть йти люди, буде перекрите фінансування, і через 5 років вони не відродяться. Вони пішли в суди, і це буде далі суперечка в юридичній площині, яка буде висвітлена наближеними до Медведчука медіа.
Відкликати ліцензії цих каналів Нацраді було не дуже просто. Через суди зробити це не вдалось. Та і справді є обмежене коло підстав для цього, наприклад, поширення мови ворожнечі. Судова процедура не швидка, оскарження тривало з перемінним успіхом і затяглось це на кілька років.
Про розуміння деолігархізації медіа
Кожна людина вкладає різний сенс в слово “деолігархізація”, і дехто вважає, що можна забирати власність в олігархів. В моєму розумінні – це зниження впливу власника на роботу редакційних колективів. В світлі санкцій, пригадую, що в Британії був заблокований китайський телеканал, але це було зроблено через невідповідність його роботи закону про незалежність редакційної політики і говорити варто саме про це. Крім того, деолігархізація має стосуватись фінансової прозорості власності, бо не можна, аби гроші на фінансування українських медіа приходи з Росії чи так званих ЛНР-ДНР. Варто говорити про концентрацію власності в одних руках.
Про законодавче регулювання сфери медіа
Зараз профільний комітет пішов по процедурі повторного розгляду законопроекту “Про медіа” в комітеті, а це означає, що на сайті Верховної ради той текст законопроекту, до якого зараз активно вносять правки стейкхолдери. Тож важко сказати, в якому вигляді він потрапить на перше читання.
Найпалкіші дискусії у законопроекті викликають дві речі.
Перша – повноваження регулятора, тобто Нацради, бо не можуть знайти компроміс між мірою сили регулятора. Гравці ринку намагаються послабити регулятора, а влада – посилити. Проблема в глобальному браку довіри, який існує в суспільстві. В Британії хороший регулятор, дуже сильний, але скопіювати це в українських реаліях бояться.
Друга – це регулювання онлайн-медіа. Тут українські законодавці пішли далі, ніж європейські колеги. Це широке поле для регулювання всього онлайн-простору, включно з блогерами, тому активно дискутується, чи Нацрада спроможна моніторити такий простір, впливати на нього, і як це буде корелюватись в аспекті заходження в простір іншого законодавства в цій сфері.
