Наталія Лигачова: Керівники телемарафону хочуть від журналістів спрощення, а не складної реальності

Фундація «Суспільність», «Детектор медіа», Національна медійна рада провели другу частину експертного обговорення «Медіа та демократичні стандарти у воєнний час».

Розмова стосувалася стандартів під час війни та відповідей на виклики російської пропаганди. Олександр Мартиненко, генеральний директор інформагентства «Інтерфакс-Україна», висловив своє ставлення до змін, які відбуваються в українській журналістиці під час війни:

«Ми не спостерігачі збоку, ми живемо в цій країні. Цим дати слово, тим дати слово — це професійно, це дійсно традиція. Але ми з самого початку розуміли, що працюємо в війні, що Україна — воююча сторона, а ми — в Україні. Ми працюємо не так, як працювали б в Аргентині над висвітленням Фолклендського конфлікту, який нас не зовсім стосується. Працювати за класичними стандартами ми не можемо насамперед з питань безпеки, адже головний принцип — “Не нашкодь”.

Якщо ми своєю творчістю шкодимо населенню, збройним силам, то цю творчість треба припиняти. Це заважає якості продукту? У якомусь сенсі так. Бо ж треба перевіряти та думати.

Телеграм-канали не думають нічого, просто ллють. Анонімний телеграм — це реальність, він працює технологічно швидше. Там нема стандартів, навіщо вони їм там потрібні? І це забирає частину аудиторії. Ми опікуємося грамотністю, стандартами, за якими звикли працювати. А їм цього не треба — і це реальність, з якою ми співіснуємо».

Олександр Мартиненко також порушив тему професійності журналістів, які працюють на деокупованих та прифронтових територіях — особливо в порівнянні з проросійською пропагандою.

«Я подивився, як деякі наші журналісти працювали на деокупованих територіях. Іноді складається враження, що вони приїжджають відпрацювати якусь роботу, плюнути й поїхати. А ці території по пів року перебували в окупації, вони інші, сильніше травмовані. Там різні люди з різними поглядами, інколи й ті, хто не чекав нас, а більшою мірою — кому все одно, під якою владою жити.

І досі у мене в пам’яті здивовані очі журналістки, коли їй людина в Балаклії сказала, що нам все одно, хто влада. Наступного дня ці очі показали по російському телебаченню з коментарем, мовляв, українські пропагандисти прокололися. От бачите, що буває, коли людина стикається з реальністю.

Це складна історія, не про стандарти, а про професійність. Ми воюємо з професійною пропагандистською машиною. Тож і в нас мають бути вимоги до професійності. Адже це те, як бачать інформацію мільйони людей. Наш журналіст щиро дивується тому, що бачить, або просто відпрацьовує час (сунув мікрофон, записав синхрончик, зняв перебивочку і поїхав) — а йому на тому боці протистоять люди професійні, у кого завдання не самовиразитися, а впливати на аудиторію.

Зомбування від російського телебачення — це професійна робота з маніпуляції глядачем. І на цю маніпуляцію нам треба відповісти. Так, їх можна закрити, відключити, але вони проповзають, і у нас, і в Європі тим більше. І щоб конкурувати — наші люди мають бути професійними, на вищому рівні. З такою якістю продукту, яка в нас є, ми не зможемо конкурувати з тією фабрикою пропаганди», — резюмував Мартиненко.

Учасниця дискусії Наталя Лигачова, шеф-редакторка «Детектора медіа», зауважила, що робота українських журналістів з воєнною темою теж має бути професійнішою, адже російська пропаганда — сильніша та триваліша.

«Мені присилали журналісти кадри з деокупованих територій, коли жінка, з одного боку, дозволяє їм сховатися в її будинку від обстрілів, а з іншого, емоційно їм відказує, що “якби ви сюди не прийшли, нічого б не було”. Вона не росіян у війні звинувачує!

З одного боку, і ми недопрацьовували з громадянами на прифронтових територіях до 24 лютого, і російська пропаганда і справді вправніша, і є ментальність місцевих людей… А з іншого — все це відбувається не тільки тому що непрофесійні журналісти, а й через те, що є такий запит від керівників єдиного телемарафону.

Мені здається, там дуже сильно загралися в пропаганду. Вони не готують журналістів, які працюють у полі, до складної реальності, вони від них хочуть спрощення реальності, а це насправді велика небезпека. Журналісти не просто не готові — мені здається, є запит керівництва “Єдиних новин”, щоб вони і не були готовими. Там хочуть створювати для глядача двовимірну реальність», — зазначила Наталія Лигачова.

На її думку, потрібно розв’язувати цю проблему негайно.

«Уже пів року медіаексперт Ігор Куляс пише про порушення стандартів каналами. Я можу з ним сперечатися, наскільки важливо те, що беруться неверифіковні повідомлення з телеграму чи фейсбуку, але я ніколи не сперечатимуся з тим, що картинка на екрані не відповідає тому, про що повідомляють за кадром. Дуже часто кажуть про вибухи на одній території, а показують іншу, і там є впізнавані обличчя! Ви уявляєте почуття тих, хто бачить знайомих і чує, що відбулися обстріли?

Пів року Куляс пише про це і пів року це відбувається. Мені здається, що треба зібратися нам, аксакалам журналістики, та зустрітися з керівництвом марафону. Приводом можуть бути підсумки моніторингу за пів року. Зустрітися непублічно та сказати одне одному, що ми ж усі проукраїнські, ми всі хочемо, щоб журналістика допомагала виживати людям і перемагати у війні. Мені здається, така розмова вже назріла», — резюмувала Лигачова.