Аналітик “Детектора медіа”: “Ми всі хочемо перемоги, але вона не здобувається рефренами про те, як втомилось суспільство”

Що робити з заголовками та журналістськими матеріалами про “втому від війни”, аналітик Центру досліджень “Детектора медіа” Єгор Брайлян прокоментував для Укрінформу.

Досвід інформаційного спротиву Великої Британії та США під час Другої світової війни дуже важливий для України. Бо тоді ці дві демократичні держави показали, яким чином можна консолідувати суспільство за умов війни. Перше, що зробила Велика Британія після початку Другої світової війни 1939 року, – пішла на арешт політичних опонентів: комуністів та фашистів. І ті політики, які могли, наприклад, виступати за проведення переговорів між Британією та Третім Рейхом, були нейтралізовані.

Було створено Міністерство інформації, яке забезпечувало всіх громадян необхідною інформацією для кожного дня, кожної ситуації. Що треба робити, коли евакуюватися. Британці під час війни розуміли, що вони витерплять все – бомбардування Німеччиною їхніх міст, кількаденне перебування  в лондонському метро і багато іншого.  І вони сподівалися, що після війни  вони стануть державою добробуту,  що кожен британець матиме соціальну допомогу, бо тоді британське суспільство було чітко поділене на класи. А коли гриміла битва за Британію у 1940-1941 роках (йдеться про протиборство військово-повітряних сил Німеччини та Великої Британії. –  Ред.), Міністерство авіаційної промисловості оголосило збір алюмінію, і люди приносили свій металевий посуд: кружки, тарілки, виделки – і все це перероблялося для ремонту літаків.

Британці довели самим собі, що вони можуть об’єднатися для спільної перемоги.

Для України об’єднавчою ідеєю має бути вступ до ЄС та НАТО. І медіа могли б підтримувати повістку, що українці захищають європейські цінності, про які самі європейці забули.

Українські журналісти, до речі, побачили, наскільки західна журналістика не є ідеальною. Що і західні медіа можуть публікувати матеріали, в яких немає доказової бази. Як було, наприклад, коли вони звинуватили українського офіцера Романа Червінського у причетності до підриву газогону «Північний потік».

Чи можуть/мають існувати обмеження для медіа у такий час? Так. Є військова цензура. Ані переміщення військової техніки, ані повний обсяг інформації про іноземну допомогу, ані локації українських військових не повинні з’являтися у ЗМІ. Але є й те, що публікуватися має обов’язково. Саме зараз час писати надихаючі історії людей – і про цивільних, які вистояли і в окупації, і під атаками російських ракет; і про українських військових, скажімо: як умовний айтівець без військової кафедри став бійцем, як піднялися після окупації та стали волонтерами вчителі. Це все сприятиме консолідації, люди розумітимуть, що воюють, волонтерять такі самі люди, як вони.

Важлива сфера – протидія російським ІПСО. Ми всі хочемо перемоги, але вона не здобувається рефренами, як втомилося українське суспільство. Це важко: знайти баланс між тим, щоб проголошувати, що «перемога уже післязавтра», і тим, що «насправді, все погано». І я б не казав, що тут слід шукати баланс. Війна показала, що ми нація, яка може об’єднатися. Українці зрозуміли, що у нас прекрасна країна. А ще ми зрозуміли, що проти нас розв’язано геноцидну війну.

Ми маємо уявляти, якою буде перемога. Розбудова української політичної нації. Також візьмемо до уваги: Британія та США реформували законодавство під час Другої світової війни.

Я  хотів би ще наголосити на великій, особливій відповідальності журналістів.  Якщо ми будемо описувати реальність такою, якою вона є, складною, але героїчною, то це наближатиме нашу перемогу.