Наталія Лигачова: “Завищені сподівання, які формує національний телемарафон, спотворюють відчуття реальності в людей”

Третього травня, до Міжнародного дня свободи преси, Фундація «Суспільність» за сприяння «Детектора медіа», «Інтерньюз-Україна», Незалежної медійної ради та проєкту National Press Club Ukraine провела експертне онлайн-обговорення на тему «Що треба зробити для відновлення, зміцнення та розвитку українських медіа у 2023 році». Учасники зустрічі проаналізували шляхи розвитку незалежного медійного сектору країни, шукали оптимальні рішення для відновлення медіаринків і зміцнення професійних стандартів, обговорили проблемні питання практичної роботи журналістів і можливих горизонтів планування роботи редакцій у 2023 році. Свою думку висловила в голова ГО “Детектор медіа” Наталія Лигачова.

Наталя Лигачова, голова ГО «Детектор медіа» та шефредакторка групи видань «Детектор медіа», розповіла про кілька вагомих викликів для медіа:

— Я буду виходити з тих викликів, які мені здаються дуже важливими. Я вважаю, що головним викликом є те, чи загалом весь інформаційний простір видає реальну картинку того, що відбувається Україні та світі навколо. Мене лякає те, що оці завищені сподівання, які формує національний телемарафон, спотворюють відчуття реальності в людей. Якщо це так, то це дуже небезпечно, бо і країна, і суспільство, і влада можуть бути неготовими до таких кроків, які насправді були б реалістичними.

• Читайте також: Диво, що затягнулося. Телемарафон «Єдині новини» у 2022 році

У нас вийшла стаття Дмитра Золотухіна, де він описує ці виклики війни та що таке врешті-решт добро і зло, що саме має перемогти та яким чином. І в мене відчуття, що може бути така ситуація, коли влада буде керуватися не реаліями, а тими сподіваннями суспільства, які вона ж сформувала. Суспільство впливає на владу, але ми знаємо, наскільки популістична ця влада була з моменту приходу у 2019 році. Вона дуже багато уваги приділяє саме роботі із суспільством, зокрема у соцмережах. І тут не відрізниш, хто на кого більше впливає. Але в підсумку я не знаю, чи маємо ми реалістичний погляд.

• Читайте також: Наталія Лигачова про героїзм редакцій, критику влади та важливість плюралізму навіть під час війни

Як цьому протистояти? Мені здається, що дуже велика відповідальність — на самих медіа. Я вважаю, що має бути баланс і між історіями болю, і між історіями успіху. І я також розумію, що є психологічне вигоряння не тільки журналістів, а й нашої аудиторії, тому падає трафік і щодо війни, і щодо тих же історій болю. Я, наприклад, теж на собі це відчуваю: коли читаю деякі песимістичні статті щодо закінчення війни, то ловлю себе на тому, що я розумію цю проблему, але від себе це відсуну, щоб подивитися знову щось натхненне, яке забере оце відчуття тривоги. Тобто ми маємо справу не лише з травмованими журналістами, але і з травмованим суспільством.

Я погоджуюся з Отаром щодо того, що ми маємо вивчати свою аудиторію, але я не погоджуюсь із тим, що не треба орієнтуватися на свої відчуття. Тут теж важливий баланс, бо якщо ми будемо лише на аудиторію орієнтуватися, то я вас можу запевнити, що дуже велика частина аудиторії буде вимагати отих самих гороскопів, отого самого Арестовича й тих самих «експертів», яким насправді не можна і не треба довіряти. Тут треба бути реалістами.

Наталя Лигачова

• Читайте також: Дошка ганьби. Медіа, які публікують астрологів

Отже, перше: я не розумію, наскільки ми зараз даємо реалістичну картинку того, що зараз відбувається в Україні з війною і перш за все щодо того, як нам із цієї війни виходити, що вважати перемогою, на які компроміси ми можемо піти, а на які — ні, наскільки суспільна думка підігріта медіа, наскільки вона підігріта самою ситуацією тощо. І мені здається, разом із вивченням аудиторії ми маємо більш відповідально ставитися до балансу різних плюралістичних думок та експертів. А ми бачимо, що різноманітності тих же експертів у нас немає в медіа. Це стосується перш за все телемарафонів — він у нас не один, нагадаю, у нас ще є «FreeДом», який має мовити на окуповані території, але мовить і на Росію, і там дуже багато так званих «хороших росіян” і одні й ті ж експерти. Тобто уже майже півтора року нам про реалії розповідають одні й ті ж експерти під контролем однієї й тієї ж влади. Тобто ця реальність уже сформована у наших мізках цим. І ми розуміємо, що те, чого немає на телебаченні та в соцмережах — його немає в реальності насправді.

• Читайте також: Наталія Лигачова: Державний контроль в інформаційному просторі не повинен перетворюватись на політичну цензуру

Плавно переходячи від цього, скажу друге: я теж поділяю занепокоєння щодо монополізованості нашого інформаційного простору владою, хоча я всім дала досить позитивні коментарі щодо свободи преси та похвалила нашу державу, що вона навіть під час війни прийняла закон про медіа і, приймаючи його, відштовхувалася не від власних забаганок, а від того, що нам треба отримати статус кандидата до Євросоюзу, тому дуже лібералізувала той законопроєкт, який пропонувала до війни. І цей закон я вважаю позитивним сигналом того, що є важелі впливу на нашу державу в плані демократизації та недопущення авторитаризму, до якого вона безумовно схильна.

Третє — дуже важливо зараз медіа повертатися до критичного висвітлення того, що зараз робить держава, і тут треба розуміти баланс. Ручного керування тут не може бути й кожне медіа для себе має вирішувати. Але якщо кожне медіа буде саме вирішувати, а не під контролем і цензурою держави, то складеться плюралізм, який і має бути. Тобто від того періоду, коли ми були усі на одній хвилі з владою, нам треба переходити й до протистояння владі.

• Читайте також: «Чи допоможе моя публікація нашій перемозі?» — журналісти про межі свободи преси під час російської агресії. Опитування

На прикладі історії з акредитацією і запровадження оцих «червоних», «жовтих» зон ми бачимо, що все ж таки влада іде на діалог. Хоч і не зажди він приносить якісь ефективні рішення, але принаймні він є, коли з нами все-таки зустрічаються, радяться і щось змінюють. Інколи офіційно нічого не змінюють, але неофіційно послаблюють контроль.

Тому треба не боятися критикувати владу там, де вона на це заслуговує, але робити це а) збалансовано; б) так, щоб не зашкодити нашій державі та нашій перемозі. Я бачу негативну тенденцію, яка йде із владних кабінетів або від комерційних мовників щодо Суспільного, і тому я вважаю, що нам треба бути на сторожі нашого Суспільного мовника, бо я згодна з Миколою щодо того, що тільки ледачий не каже про рейтинги. Так, нам хотілося б більших рейтингів з одного боку, а з іншого боку є об’єктивні реалії, які дозоляють або не дозоляють цього досягати.

Але є й інший бік медалі: Суспільне — це політична інституція, це те, що ми маємо підтримувати на рівні цінностей. Без Суспільного мовника навіть із дещо нижчими рейтингами, ніж нам би хотілося, не може бути демократичної держави. Я долучена до різних дискусій, де нам розповідають про PBS-и у США, що треба робити таке ж. Я вважаю, що це абсолютно нам неприйнятно, що в США існує зовсім інша система балансу, плюралізму в інформаційному просторі. Та модель, яка у нас є зараз, я вважаю, досить оптимальна. Але треба бути на сторожі щодо будь-яких зазіхань на Суспільне мовлення.

Я також дуже підтримую думки, які звучали, про те, що нам треба дуже багато працювати над ексклюзивністю нашого контенту, бо є ця спокуса працювати із соцмережами, одне в одного щось брати, навіть посилаючись. Інформація, просто як сніжна купа: з’являється в одному ЗМІ, потім — в іншому, потім — у третьому, четвертому й часто без перевірки. Я була дуже втішена словами регіональних колег про те, що донорська підтримка примушує саме конкурувати за якість. А якість — це ще й ексклюзивна інформація, це праця з громадами над тим, щоб мати ексклюзивний контент. Ми доносимо до донорів, що ті вливання, які йдуть у наші медіа, вже мають позитивний ефект. І зараз, під час війни, дуже важливо, що донори надають велику підтримку незалежним медіа й таким чином підштовхують їх до якості.

Щодо державного фінансового впливу на медіа, я вважаю, що під час війни це прийнятно, але тут треба бути насторожі. Самоврядні організації у нас уже є — НМР і КЖЕ. Я вважаю позитивним те, що це в законі про медіа прописано. Мені здається, що тут треба об’єднатися навколо наявних організацій і їх підсилювати, щоб вони дійсно були тим камертоном, який дозоляє і донорам, і державі підтримувати саме якісні медіа. Я знаю, що до нас будуть заходити різноманітні західні організації, які теж будуть працювати із «білими» списками медіа — і такі проєкти зі створення мапи якісних медіа є в «Детектора медіа» й Інституту масової інформації. Тобто ми зараз усі будемо допомагати їм розуміти, кого можна і треба підтримувати фінансово.

І останнє. Увага до війни падає — і нам усім треба працювати над тим, щоб усе ж таки суспільство не було розслабленим. Я б хотіла, щоб, з одного боку, увага суспільства була прикута до війни й ми не розслаблялися, а з іншого боку, щоб ми не думали, що це нормально: життя під час війни, бо тоді втрачається і сенс нашої оборони, і викривляється розуміння суспільством та владою того, що «на часі», а що ні. Розслідування — на часі, як я вже казала, також зрозуміло й те, що люди хочуть і розважального контенту, не лише документалістики. І тут мають підключатися і комерційні канали та робити цей розважальний контент. Бо інакше ми будемо мати те, що велика частина навіть патріотичної аудиторії все ж не відмовиться від російських серіалів, де, як ми знаємо, закладені певні ідеологічні меседжі.

• Читайте також: «Питання, чи перетвориться військова цензура на політичну — це в першу чергу питання журналістів до самих себе»

Ще велика небезпека — це соцмережі, й тут, я вважаю, треба нам усім казати владі, що досить уже легітимізувати телеграм. Скільки можна? Наша влада так активно працює з телеграм-каналами, що вона вже привчає суспільство, що телеграм — головне джерело інформації, навіть не соцмережі загалом.

Порошенко привчав нас до фейсбуку, а ця влада привчає до телеграму. Коли Буданов каже, що єдині, хто має ключі контролю над телеграмом, це ФСБ, то я думаю: «Слава Богу, єдиний представник влади каже про це». Про це треба говорити й вести перемовини з владою про те, щоб вона припинила вести комунікацію через телеграм-канали. Треба розширювати комунікацію.

Ми не зачіпали тему доступу до інформації. А ми розуміємо, що якщо немає доступу до інформації у незалежних медіа, то його нема і в нашої аудиторії. А це, повертаючись до початку мого виступу, призводить до того, що ми не розуміємо, наскільки реалістично ми відображаємо ту реальність, в якій ми всі зараз з вами існуємо.