Світлана Остапа: Суспільне Мовлення — важлива місія, якій я присвятила своє життя

У чому полягала реформа суспільного мовлення в Україні? Як працює та які функції має наглядова рада Суспільного? Які найбільші виклики довелося подолати мовнику за час його роботи? Про це Суспільне  поспілкувалось із заступницею шефредакторки “Детектора медіа”, головою Наглядової ради АТ “НСТУ” Світланою Остапою, яка є однією з ініціаторок створення українського суспільного мовника, із 2017 року є членкинею й упродовж п’яти років очолює Наглядову раду Суспільного Мовлення.

Чому Україні потрібно було реформувати медіа?

— Я дізналася про ідею створити суспільне мовлення в Україні за часів президентства Віктора Ющенка. Відтоді почала прицільно займатися й цікавитися, що ж це таке, навіщо воно, і стежити за всіма практиками й процесами навколо створення Суспільного мовника. Тоді я працювала в «Телекритиці» — виданні, яке пише про медіа і свободу слова. Писала про роботу державних мовників, в Україні натоді їх було кілька десятків. Як казали — це мовники, які служили владі. Влада мінялася, а всі державні мовники — байдуже, чи центральні, чи обласні — належали й служили чинній владі. Опозиції на цих медіа практично не було чути. І завжди подавалася вичищена картинка — як влада все робить добре. На таких медіа не було жодного критичного погляду на дії влади, ні про які журналістські розслідування не могло бути й мови.

Переломним моментом для мене стала Революція Гідності, коли ми стежили за ефіром Першого Національного, який нічим не відрізнявся від ефіру комерційних каналів — наприклад, «Інтера». Повністю викривлялася ситуація на Майдані: люди виступали за свободу, а на Першому Національному можна було почути будь-що, тільки не відображення реальної картини. Тоді я дала собі слово, що зроблю все, щоб більше в Україні таких державних мовників не було.

У чому полягала реформа?

— Перемога Революції Гідності дала значний поштовх до проведення медіареформ, за які ми з колегами-однодумцями виступали понад десять років. Основна мета цих реформ — відірвати медіа від впливу влади, адже медіа має зовсім іншу місію й інші цілі. Медіа повинні служити своїй аудиторії, суспільству, а не владі чи інвестору. Звичайно, це ідеалістична картина світу, та щоб створити незалежний мовник, треба було провести таку реформу.

Після Революції Гідності були ухвалені два закони: про створення Національної суспільної телерадіокомпанії на базі державних мовників і реформування державних і комунальних медіа. Основними цілями були незалежна редакційна політика і незалежна кадрова політика. Щоб керівника мовника призначали не уряд, президент чи Верховна Рада, а експерти чи делеговані суспільством люди. Великий масив державних і комунальних підвладних медіа був реформований, і зроблено все можливе, щоб вони мали незалежну редакційну політику.

Чому на реформування потребувалося три роки?

— Направду це дуже швидко. Ті, хто пізніше прийшов працювати вже на Суспільне, навіть не уявляють, як це було важко. Адже близько 30 державних мовників були окремими юридичними структурами, здебільшого державними установами, які треба було реформувати в акціонерне товариство. Ця реформа була насаджена згори, тож кожна зі структур, які реформувалися, направду, цього не хотіла — в них забиралося те стабільне, до чого вони звикли за багато років.

Хто забезпечував реформування?

— За реформу відповідав уряд. 100 % акцій Суспільного належать державі, акціонером було визначене Держкомтелерадіо. Комітет повівся тоді дуже прогресивно — не перешкоджав змінам, хоча сама назва означає, що саме він був керівником реформованих обласних телерадіокомпаній, які перебували в його підпорядкуванні. Держкомтелерадіо погоджував призначення керівників, а внаслідок реформ і друкованої преси, і Суспільного, ці повноваження забрали. Проте колеги не вставляли палиці в колеса, навпаки всіляко допомагали.

Треба було облікувати й оцінити все майно компаній, це потребувало часу. При цьому виявилося, що значна частина компаній не оформила майно і правовласність на землю. Частина перебувала в орендованих приміщеннях, і ми розуміли, що коли заберемо їх з-під підпорядкування обласних влад, ті можуть забрати приміщення або виставити нам комерційну ціну за оренду, а не одну гривню, як платили раніше. Крім того, почалася війна, і від нас були відрізані кримська компанія в Сімферополі, Луганська і Донецька, без аудиту яких ми не могли створити Національну суспільну телерадіокомпанію. Потрібні були додаткові політичні рішення, щоб винести їх за рамки й не перешкоджати створенню компанії. Прийняли рішення спочатку об’єднати всі ОДТРК під парасолькою Першого Національного, потім перетворити їх усі в державне підприємство і вже з державного підприємства зробити акціонерне товариство.

Коли одну проблему ніби вирішували, то натикалися на нову, яку, здавалося, неможливо вирішити. Аж поки в грудні 2016 року на останньому засіданні Кабмін ухвалив статут Суспільного. Тоді міністром інформаційної політики був Юрій Стець, який до того був головою комітету свободи слова, тобто він знав про реформу і сприяв їй як міг. Я йому подзвонила і сказала: «Якщо ви зараз не приймете статут, знову втратимо рік. Треба ввійти в бюджетний рік із новим статутом, щоб ми могли реєструвати підприємство». Статут ухвалили, і в січні 2017 року була зареєстрована компанія. Наглядова рада одразу вступила у свої повноваження і почала працювати.

За зразок Суспільного Мовлення в Україні брали закордонні мовники чи на основі чого формували саму модель роботи?

— У нас абсолютно унікальний шлях створення, такого немає в жодній країні. Ми, звичайно, вивчали закордонний досвід, і я сама писала, як це відбувалося в різних країнах. До того з’їздили тільки в Литву. Литовське суспільне мовлення LTR почали реформувати набагато раніше — з 1996 року. Я питала тодішнього керівника компанії, як швидко ви реформувалися? Це був 2016 рік, пройшло 20 років. А він каже: «Хто вам сказав, що ми вже реформувалися? У нас реформа безперервна». Власне, виробництво LTR — це переважно інформаційне мовлення. Інші програми виносять на конкурс, і їх виготовляють на аутсорсі. Цей досвід ми перейняли.

Досвід фінансування LTR, на мій погляд, — найкращий серед усіх теперішніх суспільних мовників: відрахування відсотка з визначених податків на окремий рахунок. Тож на LTR наперед знають, який буде бюджет наступного року, тоді значно легше планувати свою роботу. Нам поки що не вдається ухвалити таку норму. Бюджет Суспільного має складати 0,2 % від загального річного держбюджету за попередній рік, але за сім років жодного разу компанія не отримала повного фінансування.

У чому унікальність саме українського досвіду?

— У Європі суспільні мовники виникли раніше, ніж комерційні, тож фактично всі вони поза конкуренцією. До прикладу, у Швейцарії один великий суспільний мовник. Є й комерційні, але це переважно кабельні нішеві канали, які не складають конкуренцію суспільному. Так само BBC у Британії. У пострадянських країнах — Литві, Молдові, Вірменії, Грузії — суспільне постало саме на базі одного державного мовника.

Український суспільний мовник — наймолодший в Європі. Окрім того, жодна країна не мала досвіду об’єднання 30 державних медіакомпаній в одну й перетворення їх на суспільну. Набагато легше було б створити Суспільне на базі Першого Національного й Українського Радіо — одного або ж кількох каналів. А тут вирішили вбити двох зайців: ліквідувати державне мовлення і створити Суспільне.

Як працює наглядова рада Суспільного Мовлення? Які її функції?

— Наглядова рада почала працювати у 2017 році з напрацювання документів. Статут Суспільного обговорювали ще до вступу в повноваження, місію та інші документи, зокрема порядок обрання голови та членів управління, підготували до ухвалення. Як тільки ми вступили у повноваження, у лютому оголосили конкурс на голову правління. Його виграв Зураб Аласанія, у травні він вступив у повноваження. За поданням голови правління наглядова рада обрала членів правління.

Початок і кінець повноважень фіксує Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Чотирирічний період почався 19 січня 2017 року, не всі дійшли до кінця в цьому забігу. На початку працювали 17 членів наглядової ради — 9 від громадських сфер і 8 від парламентських фракцій і груп. Друга каденція розпочалася 12 лютого 2021 року, тривалість продовжили на рік, тобто до 12 лютого 2026 року. Тоді ж завершувалися повноваження голови правління, і за результатами конкурсу обрали Миколу Чернотицького. Усі 16 людей із наглядової ради, які прийшли у 2021 році, натепер працюють.

Наглядова рада Суспільного діє як в акціонерному товаристві, тільки її члени не отримують відшкодування за свою роботу. У нас обов’язково мають бути комітети, які розглядають питання перед винесенням на засідання наглядової ради. Таких комітетів два: один із питань призначень і винагород, а другий з питань аудиту. Перед засіданням наглядової завжди відбувається засідання комітетів. Якщо засідання комітетів розглянуло це питання і рекомендувало наглядовій раді ухвалити те чи інше рішення, ми його виносимо й розглядаємо на засіданні наглядової.

Загалом у 2023 році відбулося 8 засідань наглядової ради. У рік виборів голови правління їх набагато більше, це пов’язано з виборчим процесом. Так, наприклад, у 2017 і 2021 роках було по 17 засідань наглядової ради.

Як трансформувалось Суспільне за ці 7 років?

— Я вважаю, що зроблено багато. Коли пройшло об’єднання, то, звичайно, штат залишився переважно той самий. Це був дуже болісний і поступовий процес оновлення колективу. І на Першому Національному, і на обласних телерадіокомпаніях були роздуті штати. Ми могли спокійно порівняти, як ту саму кількість власного контенту на одній компанії виробляють 180 людей, а на іншій — 420. Було дуже багато «підсніжників» — так кадровики називають людей, чиї трудові книжки лежать, стаж іде, а самі вони не працюють на компанію.

Дуже велике скорочення штату відбулося 2018 року, в цьому допомогла юридична компанія «Кисіль і партнери». Було скорочено 3000 людей, ми отримали близько 30 позовів. Деяким зі скорочених вдалося відстояти свої посади, але це було ненадовго — все одно вони потім звільнилися. Потім було ще кілька невеликих скорочень — до 10 %. Зараз у компанії працюють близько 3650 людей.

На Суспільному відбуваються постійні навчання для всіх охочих. Коли я потрапляю на заходи, де багато молодих колег, бачу, що це зовсім інша категорія людей. Вони розуміють, що таке свобода, і як класно працювати в умовах, коли не дзвонить влада і не каже: «Пришли сюди камеру, бо зараз буду перерізати стрічку на відкритті пам’ятника». Вони самі вирішують, що потрібно висвітлити, що важливо для суспільства, і самі приймають рішення, кого запрошувати і не запрошувати в ефір.

Які виклики були найскладнішими для компанії?

— Ті виклики, що могли зашкодити незалежності компанії. Багато для становлення незалежності компанії зробив Зураб Аласанія. Як тільки Суспільне утворилося, в нас полетіли списи і стріли. Від нас очікували миттєвого перетворення в BBC. Це завищені очікування, адже в тих умовах і за короткий час це було неможливо зробити. Нападки робилися недругами Суспільного, які постійно тримали нас у напрузі й не давали працювати. Але треба розрізняти нападки людини, якій не продовжили контракт або яку скоротили, і тому вона злиться на компанію, від випадків, коли влада може приймати рішення, які надалі можуть обмежити незалежність компанії або й узагалі поставити під питання існування суспільного мовника.

Це пов’язано як із фінансуванням — обмеження бюджету, так і з намаганням втрутитися в кадрові призначення (такі спроби були на конкурсах з обрання голови правління) і в редакційну політику. Якщо не давали втручатися в редакційну політику, завжди прилітала «отвєточка» у вигляді погроз змінити закон і механізм створення наглядової ради чи скорочення фінансування. Бо через наглядову не могли «пробитися» і вирішити кадрове питання з призначення керівника. І це відбувається незалежно від того, хто при владі — хочуть мати у своїх руках медійний ресурс, на який могли б впливати й диктувати, що показувати. Якщо чинній владі, наприклад, не вдалося це зробити, починали посилювати наявні державні мовники і створювати нові, в яких змогли б керувати редакційною політикою.

Європейські експерти зазначали, що на Суспільному хороший механізм створення наглядової ради, адже є і члени від парламенту, делеговані від усіх парламентських фракцій, не тільки владних, і від громадськості. Від громадськості завжди має бути на одного більше. Так історично склалося, що в першій каденції нас було восьмеро, бо було вісім фракцій і груп у парламенті, в цьому скликанні сім фракцій і груп, тож нас семеро від парламенту, а від громадськості — дев’ять. Якщо трапиться, що в парламенті буде дев’ять і більше фракцій і груп, тоді Національна рада з питань телебачення і радіомовлення має організувати конференції й дообрати від представників громадськості кількох членів, щоб їх у наглядовій раді було більше.

Які ваші особисті найважчі виклики були у співпраці із Суспільним?

— У 2019 році, коли наглядова рада більшістю голосів відправила у відставку Зураба Аласанію, троє не голосували, серед них я. Це був рік президентських виборів — єдиних виборів, які пройшов суспільний мовник за час свого семирічного існування. Коли знімають керівника, звичайно, відразу виникають підозри, що це чинна влада якимось чином організувала. Зураб був безкомпромісний, насамперед дбав про незалежність медіа і не домовлявся з владою, це багатьом не подобалося. Частина членів наглядової ради домовилася між собою й винесла на засідання питання відставки. Відставка Зураба Аласанії відбулася 31 січня 2019 року, тобто президентська виборча кампанія вже тривала.

Натоді в голови, членів, у заступника та в секретаря наглядової ради закінчувалися повноваження. Зокрема на початку лютого закінчилися повноваження голови наглядової ради Тетяни Лебедєвої. А в мене як заступниці ще тривали кілька тижнів. Я провела засідання, на якому повідомила колег, що Зураб подав у суд, і яке буде рішення суду, таке ми й виконаємо. Щоб не підважувати роботу суспільного мовника, працюємо далі.

У березні 2019 року відбулися вибори голови наглядової ради. Тетяна Лебедєва не подалася повторно на цю посаду. Головою несподівано обрали мене, нагадаю, я не підтримала рішення більшості про відставку Зураба. Вирішальною для колег стала та моя фраза, що ми виконаємо будь-яке рішення суду — незалежно, чи буде воно на користь Зураба, чи ні. Розуміла, що рішення наглядової було неправильне, і вірила: його мали б таким визнати, якщо ніхто не підкупить суддю. І так воно й сталося. Я ходила на всі судові засідання, було цікаво відстежувати весь цей процес від початку до кінця. У результаті суддя виявилася компетентною і чесною і прийняла рішення відновити Зураба.

Тут було уже протистояння серед ініціаторів. Кілька членів наглядової ради сказали, що не будуть виконувати ухвалу суду й чекатимуть рішення апеляції. Але юристи зауважили: якщо апеляція знову визнає, що рішення наглядової неправильне, то відшкодування втрат буде здійснюватися із дольової участі всіх членів. Я поділилася цим обґрунтуванням і запропонувала винести на засідання питання про скасування рішення про відставку. А хто хоче далі судитися, хай судиться. З перевагою в один голос нам вдалося скасувати те рішення, і Зураб повернувся до виконання своїх обов’язків. Кілька місяців на період відсутності Зураба голову правління заміняв Микола Чернотицький. Коли Зураб повернувся, ми домовилися, що працюємо відповідно до закону й не перетягуємо повноважень одне одного.

Чим у розвитку Суспільного завадила повномасштабна війна?

— Якраз рік перед повномасштабною війною був першим, коли Верховна Рада виділила Суспільному кілька десятків мільйонів на розвиток. У всі попередні роки кошти виділяли тільки на існування чи, як вони казали, «бюджет проїдання». Велика компанія з величезною кількістю майна на кілька тисяч гектарів землі потребувала подальшого оформлення, адже процес створення Суспільного тривав і далі. Ми стали правонаступниками всього: і доброго, і поганого. Борги теж доводилося виплачувати нам.

Той один рік, коли дали хоч трошки на розвиток, ніби додав нам свіжої крові: з’явилися кошти на оновлення техніки, обладнання. На всіх етапах нам багато допомагають донори. Якби так тривало далі, як було перед війною, можливо, через кілька років Суспільне мало б вигляд сучасної телерадіокомпанії. На Хрещатику, 26 поступово все оновлюється, з’являються сучасні острівці. Але не можна старого воза відразу перетворити на «Мерседес».

Війна — величезний виклик. Компанія вистояла, продовжує мовити і — що важливо — продовжує реформуватися. Дуже вдячна всім колегам, які втримали Суспільне у такі важкі часи для України, голові правління Миколі Чернотицькому, членам правління, членам наглядової й всім-всім, хто працює на суспільному мовнику України.

Як Суспільному вдалося досягнути таких високих показників довіри? Чи це також пов’язано з повномасштабною війною?

— У часи криз суспільства у всіх країнах завжди чи не найбільше довіряють суспільним мовникам, це перше. По-друге, я думаю, що наше спрямування й обов’язок дотримання в роботі професійних журналістських стандартів, журналістського кодексу етики теж цьому сприяв. Я не думаю, що вона буде зберігатися на такому ж високому рівні — 86 %, це природний процес, тому що увага до медіа вже спадає.

Як налагоджена співпраця з іншими суспільними мовниками?

— З початком повномасштабної війни посилилися наші контакти з іншими суспільними мовниками за кордоном — не тільки європейськими, адже велику роль відіграє японський суспільний мовник NHK. Зараз маємо багато відряджень, навчань, які організовують і підтримують закордонні колеги. Усі суспільні мовники допомагали й допомагають зараз. У 2022 році це була допомога з обладнанням, з устаткуванням для передачі сигналу тощо, а також технікою під час блекаутів. Крім того, наші партнери дбають про тренінги з безпеки й постійно оснащують бронежилетами, касками, аптечками.

І що не менш важливо — в нас відбувається постійний обмін новинами: наші новини показують в ефірі всіх суспільних мовників їхніми мовами. У такий спосіб ми доносимо максимально великій аудиторії правдиві новини про війну в Україні.

Наразі п’ятеро представників Суспільного перебувають у керівних органах Європейської мовної спілки: четверо увійшли до комітетів, а голова правління Микола Чернотицький уже вдруге обраний членом виконавчої ради ЄМС. 

Наостанок розкажіть, будь ласка, про вашу власну мотивацію. Ви згадали про Революцію Гідності, що було дуже прикро вмикати державні телеканали й бачити неправду, яку розповідають журналісти, не дотримуючись журналістських стандартів. Як ви не втомлюєтесь ось уже стільки часу? Що вас драйвить працювати із Суспільним, вкладати так багато ресурсів?

— По-перше, це вже як моя дитина, я її рощу й оберігаю. І також це заради дітей, які, я переконана, повинні мати вибір і отримувати збалансовану, правдиву інформацію, що дасть їм можливість потім ухвалювати рішення. Адже до Революції Гідності весь медіапростір був поділений: це були або державні медіа, або олігархічні. Такі медіа відстоювали інтереси влади та бізнес-інтереси своїх власників, і це не журналістика. На суспільному мовнику такого не може бути. Ми не прив’язані до реклами, не маємо нарощувати аудиторію шляхом скандальних новин абощо. Ми маємо забезпечити інтереси всіх груп населення. Якщо в нас є 2 % людей, які люблять класичну музику, то маємо дати їм можливість послухати цю класичну музику чи на Радіо Культура, чи на телеканалі Суспільне Культура.

І головне — після Революції Гідності, коли прийшов Зураб Аласанія (він очолив Перший Національний іще до створення Суспільного), у нас відразу з’явилися програми журналістських розслідувань. Спочатку наших партнерів — «Слідство. Інфо», «Схеми», Бігус, а потім на Суспільному з’явився департамент журналістських розслідувань. На державних мовниках цього не існувало і ніколи не буде існувати журналістських розслідувань, які розслідують факти корупції, топпосадовців. Суспільний департамент журналістських розслідувань прагне викорінити корупцію і в регіонах.

Мені здається, що це важлива місія, і так склалося, що я присвятила їй своє життя. Це вже всі зрозуміли — навіть мої рідні максимально мені допомагають, щоб я могла здійснювати свої повноваження і втілити свою мрію.

Матеріал підготувала Мар’яна Хемій

Фотографували Анастасія Мантач і Олег Переверзєв